Євангельський і демонічний світи у романі Булгакова “Майстер і Маргарита”

Небагато знайдеться в російській літературі романів, які викликали б стільки суперечок, скільки викликав роман М. Булгакова “Майстер і Маргарита”. Літературознавці, історики і просто читачі не перестають міркувати про прототипи героїв, книжкових та інших джерелах сюжету, про його філософської і морально-етичної суті. Кожне нове покоління знаходить у цьому творі щось своє, співзвучне добі і власним уявленням про світ. У кожного з нас є свої улюблені сторінки, епізоди. Комусь ближче “роман у романі”, комусь- весела дияволіада, а хто не втомлюється перечитувати історію кохання Майстра і Маргарити. І це зрозуміло: адже в романі одночасно існує як би три світи, три пласта оповідання – євангельський, земний і демонічний. Легенда про Ієшуа знайшла під булгаковським пером риси неповторної реальності. Історія стає сучасністю, потойбічний світ – дійсністю. Майстер пише роман про Ієшуа і Пілата, і дія створеного ним роману з’єднується з ходом сучасної московської життя, де автор закінчує своє земне життя, зацькований гонителями. Майстер йде в потойбічний світ, щоб там дочекатися години, коли сучасний світ оновиться і буде потребувати в його романі, його думках. Йде, щоб знайти безсмертя і довгоочікуваний спокій. Біблійні мотиви – одвічні загальнолюдські істини. Кожен герой роману, як і кожна людина, перебуває в пошуках істини. Що є добро і зло? Брехня і правда? Боягузтво і відвага? Що є людина?

Особливий інтерес представляє євангельський світ у романі Майстра. При першому знайомстві з Понтієм Пілатом ми дізнаємося, що у нього болить голова, що він ненавидить запах трояндової олії і любить свою собаку, тобто йому властиві звичайні людські почуття і переживання. Мимоволі відправивши на страту Ієшуа, Понтій Пілат буде тужити, що він чогось не договорив або чогось не дослухав. Ієшуа вважає, що всі люди добрі, але деяких зіпсували обставини життя. Люди повинні любити і вірити, каже він, без цього все втрачає сенс. “Біда в тому, що ти занадто замкнутий і втратив віру в людей… не можна ж помістити всю свою прихильність до собаку…”, – говорить Ієшуа Понтія Пілата. Ієшуа передчуває біду, яка трапиться, але нічого не знає про свою долю. У нього немає божественного всевідання, він беззахисний та тендітний чоловік. Але до останньої хвилини Ієшуа залишається добрим по-справжньому: він просить у ката не про смерть товариша, а про простому людському: “Дай попити йому”. Паралельно з євангельським світу в романі існує демонічний світ. Фантастичні образи роману так само реальні, як і земні герої.

Воланд і його свита – диявольське в людині. Таємно або явно Воланд пов’язаний з усіма героями роману. Воланд – тінь героїв роману, темне всередині кожного з них. Сила мирської влади Пілата, “творча одержимість” Майстра, “злочинна” любов Маргарити, думки і вчинки Берліоза і Бездомного – все це в компетенції диявола. Воланд і не приховує, хто він такий. Його зовнішність, звички, мова – все впізнавано. Розігруючи сцену з цигарками, Воланд показує Ієшуа і Берліозу свій знак – диявольський трикутник на кришці золотого портсигара. Але Ієшуа і Берліоз і тепер не впізнають його.

Якщо майже відразу стає зрозуміло, хто такий Воланд, то хто такий самозваний перекладач при консультанта, ні в яких перекладах не нуждавшемся, – загадка. Для оточуючих Воланда він – Фагот, для людей – Коров’єв, а в лицарському “вічному образі” зовсім без імені. Пояснюючи Маргариті, чому безглуздо одягнений, “картатий” Коров’єв-Фагот виявився темно-фіолетовим лицарем, Воланд каже, що той колись невдало пожартував на тему світла і темряви і йому довелося прошутить після цього набагато більше, ніж він припускав. “Але сьогодні така ніч, коли зводяться рахунки. Лицар свій рахунок оплатив і закрив”, – заявив Воланд Маргариті. Змінює свій вигляд і ще один фантастичний персонаж – кіт Бегемот, якого в Торгсине і письменницькому ресторані приймають за людину. Він красунчик і дамський угодник, який говорить пофранцузски і золотить вуса, то товстун у рваному кепці, безцеремонний і хитрий, а в заключній сцені це хлопчик-паж.

У Коровьеве і Бегемоті Булгаков показав не найкращі сторони людської натури. Але мені здається, що у здатності фантастичних персонажів до перевдягання і перетворенню закладена здатність людини до внутрішніх змін. Адже Воланд тільки виконує бажання людей. Дармових грошей бажаєте? Будь ласка! Модних ганчірок? Беріть. Лише за все в житті потрібно платити.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам