За час існування людства минуло багато історичних епох. Бурхливі вітри змін змітали пісочні замки старовинних звичаїв і повість життя починала новий виток спіралі. Кожне час формувало свій ідеал людини, якого прославляли в століттях сучасники. Оскільки сьогодні наш погляд звернувся в бік тих років, які історики називали середньовіччям, спробуємо спочатку визначити, що ж таке середньовіччя.
Згідно словника Брокгауза і Ефрона називається середньовіччям тисячоліття 476 – 1492г., від падіння західної Римської імперії до відкриття Америки. Розвиток феодалізму і католицизму. З одного боку, королі в союзі з городянами вступають у війну з феодалами і перемагають, з іншого, гуманізм епохи Відродження висуває проти католицької духовної тиранії ідеї про права особистості, почала вільної думки проти почав авторитету сліпої віри, античну життєрадісність проти християнського аскетизму. Розвивається наука – винайдено книгодрукування, відкритий порох, пливуть у бік американського материка кораблі. Суперечливе і романтичний час, чи не правда?
Яким же повинен бути ідеал людини – особистості у такий момент, яким його бачать служителі ліри і прості люди? Звичайно, насамперед вільним. Вільним фізично і духовно. Герої відправляються в далекі мандри, шукають слави, успіху, щастя. Їм чужий затхлий світ феодального подвір’я, нехай навіть самі вони – феодали. Князь Ігор рушає в Половецькі землі. Хто він – завойовник, визволитель? Сучасникові це майже неважливо, головне, князь – великий Воїн, готовий кинути виклик будь грізному ворогові.
Безстрашний Трістан їде в далеку Ірландію, не дивлячись на що загрожують йому небезпеки. Безумовно, середньовічний герой хоробрий і легкий на підйом. Якщо раніше прикладом для наслідування повинні були служити житія святих, то зараз у хлопців горять очі при згадці про живих людей із плоті і крові.
До мети веде не фанатична віра в якісь нематеріальні і абстрактні ідеали. В образі героя з’явилася нова відмінна риса, притаманна знову-таки живій людині – любов. Любов, як найвеличніше і сильне з усіх почуттів, штовхає на ще більш зухвалі і відчайдушні вчинки, ніж спрага пригод.
Згадаймо Ромео і Джульєтту. Любов змушує забути багаторічну криваву ворожнечу двох родів. І, як не парадоксально, хоча трагічніше кінець для цієї неймовірної історії придумати важко, у читача, крім смутку, до останньої сторінки народжується якесь величезне світле почуття, готовий підхопити людину на свої могутні крила і зробити під сто крат сильніше.
Честь звання, мундира, роду, імені багато значить для нашого героя. Будь-яке необережне слово і навіть погляд можуть стати підставою для кривавого двобою. Тут простежується досить дивне протиріччя. З одного боку, влада любові, з іншого боку, влада сили. Не секрет, що далеко не всякий, хто краще інших володіє шпагою, насправді часто виявляється прав. Але це протиріччя тільки видиме. Насправді, тому і нерідко закінчуються літературні твори щасливим кінцем, що автор вкладає всепоражающий меч у руки правого з єдиною метою – покарати винного.
По всій Європі йде полювання на відьом, лютують хвороби і неуцтво, горять багаття інквізиції. У такій ситуації людям життєво необхідна рятівна соломинка, вхопившись за яку можна рятуватись від безглуздя навколишнього світу. І ось приходить він, герой. Сильний, відважний, чесний, добрий, справедливий, всеперемагаючий. І все відразу стає на свої місця. Тріпоче повержений лиходій у світі запанував порядок і справедливість. Безліч прикладів такого чудесного порятунку від усіх напастей можна знайти в історії часів війни Червоної і Білої троянди.
Ви не знаходите, що така ситуація дуже нагадує наш сьогоднішній день? У момент, коли люди втрачають моральні орієнтири, їм обов’язково потрібен герой – визволитель. Однак, Гіркий історичний досвід показує, що чим довше чекати чудесного порятунку, тим важче доведеться добувати його потім своїми руками. Ось це якраз не завадило б зрозуміти як можна раніше. Інакше може виявитися, що за шість століть багаття інквізиції не на стільки охололи, як може здатися на перший погляд.