В цьому році ми відсвяткували шістдесят три роки з дня перемоги у Великій Вітчизняній війні. Нелегко дісталася ця перемога всього російського народу. Війна залишила кривавий рубець в історії нашої Вітчизни, в серцях ветеранів-людей, які ціною власного життя та здоров’я врятували нас і дали нам шанс продовжити життя мирно. Війна зажадала мільйони людських жертв, принесла муки і страждання кожній родині і кожній людині. В нашій пам’яті вічно будуть жити немеркнучі подвиги радянських людей, вчинені на фронті і в тилу, у боротьбі за честь, свободу і незалежність нашої Батьківщини. Любов до Батьківщини в цю тяжку годину знайшла інша особа, вона перетворилася на ненависть до ворога, до загарбника і подвоїлася, об’єднавши всіх, хто тільки міг встати на захист країни.
Що допоможе нам пам’ятати героїв Великої Вітчизняної війни? Листи фронтовиків, їх правдиві історії, художні твори. Література 20го століття відобразила війну у всіх її проявах: героїзм і мужність російського солдата, тяжка праця в тилу, жінка на війні, жахи полону. У творах К. Воробйова, Ю. Бондарева, Б. Васильєва та багатьох інших, чия творчість ми можемо віднести до “лейтенантской” прозі, яскраво відбивається тема служіння Батьківщині.
А. Т. Твардовський так само не обійшов увагою все, що пережив людина на війні. Багато його вірші склали фронтову хроніку, так як сам автор брав участь у фінській кампанії і Великої Вітчизняної війни. В його творчості знайшлося місце і публіцистичним закликів, коли він у вірші “Бійцю Південного фронту” писав:
Настане термін – народ – герой
Змете ворога з рідної землі,
І слава першого удару – одна навіки за тобою.
Деякі його вірші дуже схожі на “новели” про героїв війни. До них належать такі вірші, як “Розповідь танкіста”, “Будинок бійця”. Всі вони просякнуті надзвичайною любов’ю до земляка, солдату, герою, до Батьківщини, яку він покликаний захистити. Теплом зігріті рядки про рідну стороні і про народ, який повинен добити фашиста у вірші “Партизанам Смоленщини”:
Гей, рідна, смоленська,
Сторона сільська,
Гей, веселий народ,
Бий! Наша бере!
Серед суворих буднів війни перебувала хвилинка солдату і для відпочинку. Далеко від дому сумував солдатів по рідній домівці, міцно нудьгував по дружині і дітям, мріяв про зустріч з коханою. Радісною була мить, коли випадало щастя листа з дому, а часто бувало й так, що проста нехитра, побутова турбота скрашувала відпочинок солдата, поету вірш Твардовського про таких моментах особливо реалістичні і доповнюють картини війни. Це вірш “Сірник”, “Армійський швець”. Все ж неминуще значення мають твори поета, що тяжіють до роздумів про жахи війни, про подвиг, про смерть. Зразком цієї тематики є вірш “Я вбитий під Ржевом”. Як реквієм звучать рядки:
І у мертвих, безгласных,
Є відрада одна:
Ми за батьківщину пали,
Але вона врятована.
Це вірш розповідає сенс існування солдата, сенс солдатського братерства, коли загиблий звертається до живих, воюючим і змушує пам’ятати про своєї великої місії, надихає їх на бій:
Ви повинні були брати,
Встояти, як стіна,
Бо мертвих прокляття –
Ця страшна кара.
Звичайно, творчість Твардовського не можна розглядати без його поеми “Василь Тьоркін”, в якій про військову життя розповідає простий радянський солдат Василь Тьоркін. Це повинен був бути веселий, щасливий боєць, фігура умовна, лубковий”. Хоча я думаю, герой поеми “Василь Тьоркін” довів, що він існує і без фантазії автора, а фігура він зовсім не “лубковий”, а реальна і звичайна. Та й сам автор пише про свого героя:
Втім, хлопець хоч куди.
Хлопець в цьому роді
У кожній роті є завжди,
Та й у кожному взводі.
У поемі Твардовський постійно міркує про те, хто ж такий цей Василь Тьоркін? Поет намагається розгадати його характер, його сутність, те, що допомагало громити фашистів, те, що їх лякало в простому російською солдата. Так, на мою думку, наслідуючи приклад Шолохова, автор розмірковує про російською народному характері, який був втілений в кожному солдаті. Без такого солдата, майстри війни, родина не могла обійтися. Він потрібен, щоб підняти дух однополчан, щоб допомогти по господарству людям похилого віку в звільненій селі, щоб зробити подвиг, і при цьому бажання у Тьоркіна одне: перемогти і відчути щастя мирного життя. Адже солдатам так необхідна була підтримка і вміння бачити суворий військовий побут крізь призму мирного життя, де є місце жарті, де звичайні мирні речі: вода, їжа – так само потрібні солдату. Фронтова життя, незважаючи на весь жах війни, була багатогранна. Події життя кожного солдата – героя війна щедро насыщала, тому у Твардовського кожна глава в поемі – це подія, що солдат повинен перенести, у ратній праці перемогти ворога і, саме головне, постаратися вижити. В кожній із цих голів Тьоркін проявляє себе так, як виявляв себе кожен російський солдат, який був одержимий одним бажанням:
Втім, що там думати, братці,
Треба німця бити поспішати.
Ось і все, що Тьоркін коротко
Вам має доповісти
В бою у Твардовського всяке буває: тут і гуркіт гармат, і холод ночі, і ненависть до ворога, і поранення, але автор, мені здається, свідомо намагається обійти тему смерті солдата на війні. Його Тьоркін повинен жити, і герой не дарма говорить читачам, таким же бійцям, як і він:
-Дозвольте доповісти…
Коротко і просто:
Я великий мисливець жити
Років до дев’яноста.
З твердженням вічного життя простого російського народу Твардовський висвітлює одну з основних тем творчості – тему пам’яті про народний подвиг. Поетові ж Твардовський відводить головну роль у збереженні цієї пам’яті для майбутніх поколінь “в ім’я тих, хто все віддавши” не залишив “нічого при собі”. Пройшовши війну, Твардовський відчував “навечное зобов’язання живих перед полеглими” і неможливість забуття. Саме це стало основним мотивом його повоєнної лірики. Я впевнена, що ці слова письменника повинні і для нас, нащадків героїв Великої Вітчизняної війни, стати девізом, адже уникнути воїн можна лише пам’ятаючи про минулих війнах.