Анна Ахматова увійшла в російську літературу, насамперед, як співак любові. Однак з плином часу лірика поетеси, яка народилася на рубежі століть жила в період важких суспільних потрясінь, що неминуче здобула високе громадянське звучання. Вже в роки першої світової війни в її творчості звучать мотиви самопожертви та любові до Батьківщини.
Свою позицію справжньої патріотки Ганна Андріївна яскраво висловлює у вірші, написаному в 1917 році, “Мені голос був. Він покликаний утешно…”. У ті важкі роки революції багато поети і письменники були змушені прийняти таке нелегке рішення – покинути країну. Незважаючи ні на що Ахматова навіть не ставила перед собою якогось вибору. Кинути закривавлену Росію, втекти нехай навіть з “грішній”, але рідній землі для цієї жінки просто неприйнятно і ніяк не інакше.
Цивільний девіз поетеси прозвучав у вірші “Не з тими я, хто кинув землю…”. Вдаючись до прийому антитези, автор протиставляє емігрантів і патріотів, що не залишили рідну землю в кривавий годину. Однак Ахматова анітрохи не звинувачує “втікачів”. “Вигнанець” в її очах “вічно жалюгідний”, “дорога мандрівника темна”, і “полином пахне хліб чужий”. Дійсно, багато емігрували надзвичайно болісно відчували свій розрив з Батьківщиною, тоем більш деяким з них доля не залишила іншого вибору, як піти по цій “темній дорозі” еміграції. Доля решти, на думку поетеси, куди вище і достойніше.
Про те, наскільки близько й глибоко сприймає події, що відбуваються в Росії, про силу її любові до своєї країни і самопожертву найяскравіше говорять рядки вірша “Молитва”. Лірична героїня готова витримати будь-які випробування, аби “хмара над темною Росією стала хмарою в славі променів”.
Свого апогею громадянськість ахматовської лірики досягає в поемі “Реквієм”. Репресії 30-х років торкнулися багатьох друзів і однодумців, зруйнували сім’ю поетеси. Відчаєм і болем пронизані рядки поеми:
Чоловік в могилі, син у в’язниці,
Помоліться про мене…
Голос її в той час зливається з голосами тисяч вдів репресованих. Тут образ ліричної героїні набуває узагальнений характер. У поемі мова йде не тільки про особисту долю Ахматової, вона пройнята загальним відчуттям безнадійної туги і глибоким горем.
Таким чином, велика поетеса, яка розділила долю багатьох дружин і матерів, зробила пам’ятник народному лиха.
Говорячи про патріотичної лірики Ганни Андріївни, не можна не згадати про вірші “Мужність”, написаному вже в роки Великої Вітчизняної війни, в Ташкенті, куди виснажену. поетесу, незважаючи на її опір, після довгих наполегливих умовлянь евакуювали з блокадного Ленінграда. Незгасної віри у світле майбутнє російського народу пройняті його рядки.
Так зворушливо і глибоко ще не було сказано про Батьківщину в ахматовської поезії, як в одному з вже більш пізніх творів – “Рідна земля”. “. Але лягаємо в неї і стаємо нею, тому й кличемо так вільно своєю”.
Ахматова в цих рядках обігрує багатозначність поняття “рідної землі”. Це і грунт з того місця, де народився і де поховані його предки, які перетворилися в цей грунт, і абстрактний символ Батьківщини. Патріотичне почуття поетеси нас тільки потужно, що вона просто не змогла б писати на чужині. Їй необхідно було відчувати “рідну землю” під ногами, дихати повітрям Батьківщини. Саме тому вона повністю розділила долю Вітчизни зі своїм народом.