Белла ахмадуліна Ахатовна – російська радянська поетеса і перекладачка, закінчила Літературний інститут М. Гіркого в 1960. Ахмадуліна – майстер метафорично багатого вірша, переходів конкретно-чуттєвій образності в химерну гру алегорій, буденній мові – високу архаїку, безпосередності визнання – у вишукану стилізацію. Ліричну героїню Б. Ахмадуліної характеризують зосередженість – іноді надмірна – на самовираженні і самоаналізі. Б. Ахмадуліна – перекладач, майстерно передає дух оригіналу. Вона пише нариси, наполегливо повертаючись до долі А. С. Пушкіна, М. Ю. Лермонтова. Почесний член Американської академії мистецтв і літератури.
Тенденція до осмислення долі суспільства, долі особистості, вітчизняної культури, що співвідносяться з гуманістичними ідеалами християнства, знайшла вираження в нових творах Б. Ахмадуліної. Вона прагне “підняти планку” поетичної культури, поєднати в своїй творчості традиції допушкинской, класичної літератури і модернізму, наблизити сучасника до його власним мовним особливостям, спонукати мислити, використовуючи тай ної кожного слова. Вірш поетеси нерідко нагадує одну велику метафору, зміст якої “затемнений”. бо включає в себе безліч інших значень, відтінків, образів, зчеплених між собою примхливо, підкоряючись почуттю, яке рухає автором, слідуючи болісних спроб осягнути й виразити сутність явищ адекватно, не спрощуючи і не спотворюючи. Б. Ахмадуліна відмовляється від сюжету: тема і ідея не стільки “задаються”, скільки “відшукуються” в результаті розгортання поетичної емоції. Головне для поетеси привласнення – присвоєння всього, що дорого, перед чим вона схиляється, що хвилює, мучить…, підносить. Привласнення – значить любов, захоплення, співпереживання, співчуття, настільки повні й безоглядні, що без них Б. Ахмадуліна не мислить саме себе. Присвоєне – значить пропущене через душу, глибоко приголомшив, облите сльозами, назавжди стало невід’ємною частиною внутрішнього світу.
Відкриваючи для себе кого-небудь, Б. Ахмадуліна як би проживає його долю, входить у його художній світ, так глибоко, що неминуче перетворює власну творчість. У поезії можна розподілити пушкінську, лермонтовську, цветаевскую, пастернаковскую традиції.
Безроздільного всевладдю тиранії Б. Ахмадуліна протиставляє міць людського духу, непереможну силу поетичного слова.
Оповідаючи про сучасність, Б Ахмадуліна виступає як вболівальник “сірих” і бідних, слабких і беззахисних, як зберігач морально-релігійних підвалин російського народу. З гіркотою пише вона про сплюндровану життя багатьох поколінь, про сумне, запущеному вигляді рідної землі. Картина збідніння і розвалу, іронічна і сумна, відтворено у вірші “Так дружно весна починалася: всі други”.
Свої надії на порятунок Росії поетеса пов’язує з утвердженням релігійно-морального початку в душах людей з духовним відродженням суспільства. Як би ми не ставилися до релігійно забарвлених творів Б. Ахмадуліної, розглядаючи їх як алегорії як безпосереднє вираження релігійно-морального почуття, не можна не відчути спрямованості до вищого, вічного, не всі вірші поетеси, створені останнім часом, по-справжньому вдалі: інші з них громіздко-ваговиті, штучні, але не можна не побажати присвоїти ті твори, в яких звучить справжня поезія зі своєю неповторною таємницею.