Художнє своєрідність роману “Що робити?”

Роман Чернишевського – одне з найбільш особливих витворів російської літератури, як за стилем, так і за умов створення. Цей роман вийшов у 1863 році, а написаний був Чернишевським у Петропавлівській фортеці.
Зрозуміло, яку цензуру повинен був пройти роман, написаний осуж-женим революціонером. Цим і визначається такий складний стиль твору. Автор був змушений ретельно завуалювати свої думки, багато не договорювати, про що говорити лише натяками. І Чернишевський вирішив цю задачу. Роман був пропущений цензурою, не яка побачила його соціалістичної спрямованості. Але те, що не було зрозуміле цензурою, зрозуміла передова частина російського суспільства, і роман став настільною книгою молоді.
За своїм художнім особливостям твір відрізняється від усього, що було створено до нього і після нього. Насамперед, слід зазначити, що роман революційний як за формою, так і за змістом. Тема боротьби, тема визволення проходить червоною ниткою через весь роман, знаходячи висновок в останній главі: торжество революції.
У цьому творі ми знаходимо дивовижне поєднання критично-го реалізму і революційного романтизму. Ніхто ні до Чернишевського, ні після нього не розвивали цей жанр. Наскільки ж геніальним повинен був бути Чернишевський, щоб у роки страшного панування реакції, вгадати велике і світле майбутнє свого народу, передбачити революцію.
Революційність романа насамперед позначається в образах героїв. Його герої – люди творять, що перейшли від слів до справи. Вони будують першу майстерню, де доходи йдуть на користь самих робітниць, серед них виріс і ок-реп професійний революціонер Рахметов, яка все своє життя віддала де-лу служіння народу.
Герої Чернишевського – живі люди, але в той же час в них показані всі кращі якості передової молоді, які слід розвивати і вершенствовать.
Біографія Рахметова допомагає нам ще краще зрозуміти основну думку автора, що представники дворянства стали переходити на бік народу, а значить і століття гноблення не довгий.
Портрет грає дуже малу роль. Наприклад, портрет Лопухова не великий, але і він підкреслює сміливість і самобутність характеру героя. Це був чоловік 2с гарними рисами обличчя, з гордим і сміливим виглядом.
Але поряд з цими звичайними прийомами окреслення героїв, великого значення досягають діалоги, суперечки, теоретичні міркування, листи геро-їв. У приклад можна поставити бесіди Лопухова з Вірою Павлівною про релігію, про дії людей. Численні діалоги про “розумний егоїзм” Лопухова і Кірсанова. Можна навести ще багато прикладів, так як в більшості випадках у всіх розмовах відчуваються глибокі думки автора. Таку ж роль грали листи героїв. Листування Лопухова і Віри Павлівни допомагає краще зрозуміти відносини між ними. Лист Каті Полозовой дає яскраве уявлення про майстерні Віри Павлівни.
Але не тільки образи героїв складають особливість п’єси. Своеобраз-на також композиція. Роман розбитий на шість великих розділів, у свою чергу де-лящихся на дрібні подглавки. Кожна глава має назву, яка являє собою тему голови. Особливою головою є остання сторінка роману, названа “Зміна декорацій”. Це зроблено тому, що Чернишевський при-давав їй дуже велике значення, так як показано торжество революційних ідей, перемога революції.
Дуже характерними для роману є також відступу, до яких вдається автор. Найважливішими з них є бесіди з “проница-тільних читачем”. У його зовнішності Чернишевський висміює обивательську і тупу публіку, для якої важливі тільки гострі сцени, а не сутність книги. Він показує цю хвалькуватого натовп, яка “самовдоволено тлумачить про літературних або вчених речі, в яких ні бельмеса не розуміє”. Водночас автор закликає вивчати літературу, уважно і вдумливо розбирати роман.
Композиції відповідає мова роману. В основному це мова складний, з великим числом різноманітних обертів, придаткових пропозицій. При-мером може служити така фраза про Лопухові і Кирсанові: “Але вони рассужда-ють інакше: бачте, медицина знаходиться тепер в такому младенчествующем стані, що потрібно ще не лікувати, а тільки підготовляти майбутнім лікарям матеріали для вміння лікувати”. Вживання таких слів, як “… бачите”, підкреслює ставлення автора до який висловлює. А вживання таких, по-хожих на старорусские, слів, як “младенчествующем”, “не набивши” і прида-ет мови ваговитість і народність. Але героям роману властиві й короткі влучні афоризми: “Дайте людям хліб, читати вони выучатся і самі”, “Жертва – чоботи всмятку”, “Нам ніколи нудьгувати: у нас занадто багато справ”, “Я не навижу… батьківщину, тому що люблю її”.
“Що робити” відрізняється від інших романів своїм політичним характером, своєю публіцистичною спрямованістю. Роман є протипожеж-ложностью по відношенню до “Батьків і дітей” Тургенєва. Це противопоставле-ня видно у всьому. Так, якщо Базаров – людина похмурий, злий, то герої Чернишевського – люди веселі, впевнені у своїх діях. Якщо в романі Тургенєва показана неспроможність поглядів Базарова і його загибель, то в про-изведении “Що робити” революційні ідеї перемогли, і кінчається роман картиною революції.
Роман Чернишевського зіграв величезну роль в російській літературі та суспільному житті. Роман став підручником життя всієї передової молоді. Він був сприйнятий як програма діяльності у суспільному та особистому житті. Як ні намагалися реакціонери зменшити значення твору, все ж і вони були змушені визнати, що роман став найпопулярнішим твором російської літератури.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: