Художнє своєрідність маленьких трагедій Пушкіна

“Маленькі трагедії” – одне із самих чудових створінь Пушкіна, У невеликих за обсягом творах поет відобразив цілі історичні епохи, відтворивши їх колорит з допомогою виваженого поєднання художніх деталей. В результаті найсуворішої економії виразних засобів кожна деталь сприймається у взаємодії з іншими, багаторазово збільшуючи свою смислове навантаження. З граничною психологічної достовірністю Пушкін зобразив людини в найпотаємніших проявах його суперечливої сутності, найбільш напружених життєвих ситуаціях. В маленьких трагедіях поставлені складні філософсько-психологічні проблеми. Відомий критик С. Бонді так оцінив емоційне напруження та ідейну насиченість “драматичних нарисів”: “Поставлені в них з надзвичайною різкістю і гостротою психологічні, історичні та філософські проблеми розвиваються в цих творах по всій трагічної суперечливості”. Які ж історико-психологічні передумови створення “маленьких трагедій”? За допомогою яких художніх засобів і літературних прийомів Пушкіну вдалося досягти драматичного напруження і пронизливого ліризму? Яке значення цих творів у літературно-історичному процесі?

Первісний задум “маленьких трагедій” виник у 1826 році, переломним в історії соціально-політичного розвитку Росії. Розгром виступу декабристів на Сенатській площі ознаменував кінець епохи підйому національно-демократичного руху та початок періоду лихоліття, реакції, придушення вільнодумства і волелюбності. В кінці липня 1826 року, коли Пушкін нудився після південної посилання в напруженому очікуванні вирішення своєї долі, переповнений почуттям тривоги за долю друзів – учасників грудневого перевороту, – в Михайлівське прийшли дві трагічні, хоч і несумірні за масштабами, вести. Звістка про смерть Амалії Ризнич – давньої коханої поета – справило на Пушкіна тяжке враження. Ніжна, чарівна, грайлива, вона була для поета втіленням самого життя. Ще більше враження справила на поета звістка про страти п’ятьох декабристів, духовно близьких йому людей. Пушкін розраховував на великодушність і далекоглядність царя: помилування означало б початок освіченого, мудрого правління.

Драматичне протистояння людини і світу, особистості та суспільства, прагнення індивіда розірвати пута зумовленості і затвердити своє уявлення про призначення людини, нехай навіть ціною злочину, і безжалісна помста реального світу за порушення встановленого порядку зумовили задум “маленьких трагедій”. Ця ідея, що виникла в момент гострих драматичних особистих переживань і трагедії у житті країни, лягла в основу твору.

Герої “маленьких трагедій” ідеалізують свій світ і себе. Вони пройняті вірою в своє героїчне призначення, стверджуючи своє право на задоволення бажань, логиче скі переконливо і навіть поетично переконує в обґрунтованості своїх позицій. Але їх правота одностороння: вони не обтяжують себе спробою усвідомити життєву позицію іншої людини. Віра героїв у свою вибраність, в абсолютну виправданість власного погляду на світ як єдино правильного вступає в непримиренний конфлікт з реальним світом. Світ являє собою складну систему суспільних відносин, яка неминуче придушує найменшу спробу зазіхнути на її підвалини. Індивідуалістичне самосвідомість героїв і ворожий світопорядок є основою конфлікту маленьких трагедій. Спроби героїв подолати жорсткі вимоги суспільної системи практично завжди закінчуються поразкою, але їх щира віра в торжество своїх уявлень про справедливість, безкомпромісна боротьба за утвердження своїх ідей викликають співчуття і інтерес.

Чому ж Пушкін, відображаючи сучасні соціально-психологічні тенденції, втілив їх у запозичених сюжетах? Чому не звернувся безпосередньо до російської дійсності? Прийнято вважати, що головною підставою послужила інтимність багатьох переживань, і втілення їх у відомих сюжетах повинно було відвернути читача від вільних чи невільних паралелей із справжнім життям поета. Дійсно, загальновідома скупість батька Пушкіна і фінансові труднощі поета напередодні одруження наклали свій відбиток на психологію героїв “Скупого лицаря”. Складні взаємини поета з нареченою, його неодноразове сватання надають додатковий сенс “Кам’яного гостя”. Закиди в несерйозному поведінці, зневажливому ставленні до власного таланту не раз чув сам Пушкін, і критичні зауваження Сальєрі на адресу Моцарта (“Ти, Моцарт, не гідний сам себе”, “гуляка пусте”) сприймаються як відгук поета на заяви не розуміють його сприйнятливу, життєрадісну вдачу сучасників.

Але елемент шифровки деталей біографії поета, що породила цю літературну містифікацію, – не головний у виборі сюжетів п’єс. Головний мотив звернення до відомих авторів і епох – добре знайома підготовленому читачеві культурне та історичне середовище. Наприклад, історія “безсовісного розпусника і безбожника” Дон Гуана неодноразово втілювалася в художніх творах, і у читачів склалося уявлення про час, про особливості побуту, звичаїв, психологічній атмосфері описуваних подій. Це дозволяло Пушкіну, опустивши багато деталей, створити скупими драматичними засобами пластично відчутну картину життя, епохи. Невелика згадка Альбера про лицарському турнірі в уяві читача переростає в добре знайому картину життя Іспанії часів пізнього середньовіччя: турніри, прекрасні дами, готичні замки з вежами, жадібні лихварі і екзотичні купці. Легенда про отруєння відомим композитором Сальєрі геніального Моцарта розбурхувала розуми сучасників Пушкіна, а значить, і витоки і характер трагедії були добре відомі читачам. Все це значно збільшувало смислове навантаження художніх деталей, адже згадка відомої побутової подробиці добре знайомої епохи тут же неминуче накладалося на вже засвоєну читачем систему образів, так і відтворювався весь культурно-історичний фон описуваного часу.

Таким чином, автор не тільки прозорливо побачив і точно втілив зароджуються прояви індивідуалізму, згодом зазнає розгорненого психологічного аналізу Достоєвським, але й талановито змалював з допомогою мінімуму літературних прийомів картини життя різних епох.

Проникливий читач, сучасник Пушкіна, безумовно, бачив зв’язок історичного матеріалу з сучасністю. Настала в країні реакція гнітила людську індивідуальність, що уніфікувала особистість, і відтворення в “драматичних нарисах” яскравих героїчних характерів, протиставили себе загального світопорядку, сприймалося прогресивної аудиторією як протест проти мертвотних російської дійсності, як ковток вільного повітря в затхлій атмосфері,

Поставивши героїв в прикордонну ситуацію вибору ними життєвого шляху, Пушкін до межі загострила драматичну напруженість. Новаторські за формою, організації драматургічного матеріалу, з обмеженим зовнішньою дією і великим внутрішнім, ліричним і філософським змістом, проникають у глибини людської психології, “маленькі трагедії” до цього часу викликають незмінний інтерес.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: