У прислів’ях і приказках використовуються дуже багато художньо-зображувальні засоби і прийоми фольклору.
Існують дві основні форми прислів’їв: іносказання і пряме висловлювання. Наприклад: Яблучко від яблуні недалеко падає (іносказання); Хоч їсти нічого, так жити весело (пряме висловлювання).
Нерідко образність прислів’їв створюється за допомогою метафор, метонимий, синекдох. Наприклад: В кишені солов’ї свищут (метафора); Сарафан за каптаном не ходить (метонімія); Один з сошкою, а семеро з ложкою (синекдоха). Особливо важлива роль метафори.
Так, наприклад, у прислів’ях часто з’являються образи тварин і птахів як позначення людей, їх взаємин: лисиця Спить, а уві сні курей щипає; Пожалів вовк кобилу: залишив хвіст та гриву; Не великий кулик, а все-таки птах; Від ворони пави не чекай.
Інший улюблений прийом народних висловів – вживання власних імен у значенні нарицательных.
Власні імена можуть мати книжкове походження (По бороді Авраам, а по справах хам; Хома невіруючий – з Біблії; Молчалины блаженствують на світі; Трішкін кафтан – з художньої літератури) чи приходять з билин, казок та ін. (Кос, як Соловей-розбійник; Баба Яга – кістяна нога). Однак найчастіше прислів’я звертається до загальновживаним особовим іменам для рими, алітерацій
Асонансів. Наприклад: Мілині, Омельку, твоя тиждень; Люди з базару, а Назар на базар; В людях Ілля, а вдома свиня; Єрема, Ярема, сидів би ти вдома та точив веретена; Тит, іди молотити.
Прислів’я використовують порівняння (Нерідна матка – як нетопленая хатка; Чужа душа – що темний ліс), уособлення (Хміль шумить – розум мовчить; Авоська в’є мотузку); антитези (Корінь навчання гіркий, та плід його солодкий; Борода апостольська, а усок диявольський), гіперболи (Попівське черево з семи овчин шито; Колос від колосу – не чути і голосу). Досить часто вживаються стійкі епітети (оціночні або образотворчі): Велика святорусская земля; Матінка Москва білокам’яна. Застосовуються різноманітні форми тавтології: омонимические (Здоровому все здорово; Грай та не заигрывайся), синонімічні (З вогню та в полум’я; З пустого в порожнє).
По композиції прислів’я можуть бути одночленными, двучленными і багаточисельними (многосоставными). Особливо багато двочленних прислів’їв, що дало підставу в. І. Далю вважати двучленность одним з основних ознак цього жанру. Наприклад, у прислів’ї Хліб та вода – селянська їжа друга частина пояснює першу; у прислів’ї Хробак точить… дерево, смуток крушить серце використаний прийом паралелізму. Багато двучленные прислів’я побудовані на порівнянні або антитезі. Часто вони мають строгу, симетричну композицію обох частин.
Наведемо також приклади інших композиційних форм. Справа майстра боїться; Господинею будинок стоїть (одночленные); Збив, сколотив – ось колесо, сів та поїхав – ах, добре! Озирнувся назад – одні спиці лежать (многочленная).
Прислів’я ритмічна. В її побудові нерідко бере участь рима, що може бути присутнім у всіх композиційних типах. Римується окремі слова (Без труда нема плода), окремі частини прислів’я (В шинок далеко, та ходити легко; в церкву близько, та ходити слизьке) чи вся вона суцільно (На чужий коровай рота не відкривай, а раніше вставай та свій грай).
Прислів’я різноманітні за формою висловлювання. Вони можуть являти собою непряму мова (Велика святорусская земля, а скрізь сонечко), монолог (З лука – не ми, з пищалі – не ми, а попити та потанцювати проти нас не знайти), діалог (Тит, піди молотити! – Черево болить. – Тит, піди вино пити! – Ох, дай оболокусъ та як-небудь доволокусь).
У прислів’ях відображається емоційне й інтонаційна багатство розмовної мови. Вони радять, попереджають, стверджують, констатують, запитують, іронізують.
Наприклад: Книжка книжкою, а своїм розумом рухай (рада); Станеш лінуватися – будеш з торбою волочитися (попередження); Хто позіхає, той хлебче воду (затвердження); Сама себе раба б’є, що нечисто жне (констатація); Улита їде: коли то буде? (питання); Цілував яструб курочку до останнього пір’їнки (іронія).
Відображаючи спостереження народу над життєвими явищами, прислів’я та приказки вміють виділити як типове, так і особливе. Нерідко на цьому ґрунті виникає варіативність відомих висловів. Наприклад, у прислів’ї Хліб та вода – селянська їжа слово селянська замінялося іншими: мужицька, солдатська, бурлацкая, шахтарська, здорова, молодецька. Прислів’я Гол, як сокіл має варіанти: як бубон, як сосонка, як перст, як осиковий кол.
Прислів’я та приказки – це енциклопедія народних знань, а також “моральний кодекс” народу. Закріплюючи в афористичних жанрах свій багатий і різноманітний життєвий досвід, народ склав прислів’я і про самих прислів’ях: Добра прислів’я не в брову, а прямо в око; Пень – не околиця, а дурна мова – не прислів’я; І на твою честь прислів’я є; Прислів’я несудима.