Поема “Кому на Русі жити добре” створювалася Некрасовим на схилі його життя. Автор не встиг завершити свою працю, але і в тому вигляді, в якому поема дійшла до читачів, вона вражає величчю свого задуму. Читачеві відкривається життя пореформеної Русі в усіх сферах – селянської, поміщицької, духовної. Прагнення Некрасова якомога повніше зобразити уклад добре відомої йому селянського життя і визначив художнє своєрідність “Кому на Русі жити добре”.
Робота над поемою продовжувалась близько 14 років – і не дивно, адже Некрасову довелося обробити величезну кількість матеріалу. В 1860-е роки населення Росії перебувало саме у так званому “эпопейном” стані – переломним моментом стала скасування кріпосного права. Старі традиції ламалися і відходили в минуле, а нове ще не встигло виникнути. І для того, щоб зобразити цей час у всій його повноті, потрібна сміливість генія, який, за словами критика Бєлінського, бачив у поемі “подвиг цілого життя”.
Найголовніше, що показує у своїй поемі Некрасов – це ідейний своєрідність того часу. Незважаючи на те, що скасування кріпосного права була довгоочікуваною подією, вона не могла здійснитися в один момент. Заможна частина населення – поміщики, духовенство, болісно ставилася до втрати своїх доходів і своєї влади. Селяни ж перед обличчям змін виявилися розгублені. Хтось із них прагнув повернутися до старого, рабського, але зате звичного укладу життя, а більшість залишилася настільки ж безправним, як і до реформи. Русь являла собою величезну схвильоване море, і Некрасову було потрібно зобразити цю картину.
Для реалізації свого задуму автор вибирає жанр поеми-епопеї, в якій проявляються як філософські, так і соціальні риси – і в цьому теж полягає особливість поеми “Кому на Русі жити добре”. Жанр твору визначив сюжет і композицію поеми. Традиційна для епопеї форма подорожі виявилася дуже зручною для Некрасова, тому що з її допомогою він зумів провести читача по всій Росії. Художній простір поеми розширювалося автором практично безмежно – крім відвіданих мандрівниками сіл у твір вводяться розповіді про персонажів Пітері, Астрахані, Києві. Туди селяни їздили на заробітки. Тимчасове простір також не обмежена зображенням виключно пореформеної Русі. Дід Савелій згадує російсько-турецьку війну 1828 р. поп розповідає мужиками про часи старообрядців. Згадуються різні історичні та полуисторические персонажі – Іван Сусанін, фельдмаршал Блюхер, розбійник Кудеяр. Так час і простір у поемі стають всеосяжними, дозволяючи показати Русь не в одну із хвилин її життя, а в широкому часовому зрізі.
Ще однією особливістю поеми стає її фрагментарність. Сім мандрівників об’єднують між собою розрізнені частини твору, але їх лінія в поемі не головна. Тут звучить маса голосів, перед читачем проходить не один десяток осіб. Кожен епізод міг би послужити сюжетом для окремого тексту, але всі разом вони складаються у повну картину російського життя.
Крім жанрового своєрідності твору, не можна забувати і про специфіку поетики. Вона також співвідноситься з жанром епопеї: прагнучи відтворити неповторну атмосферу селянського життя, Некрасов спирається в основному на фольклорні мотиви. Звідси випливають особливості стилю поеми – це химерне поєднання літературної, розмовної мови і фольклорних елементів. Серед художніх засобів, використаних у поемі, можна виділити велику кількість епітетів і порівнянь, характерних для народного поетичного творчості. Також Некрасов вплітає в текст поеми, як в прямому, так і в художньо трансформованому вигляді, уривки з пісенного фольклору – весільні і похоронні пісні, використовує сюжети билин і народних легенд, вводить у текст близько сімдесяти прислів’їв і загадок.
Зв’язок поеми з фольклором не обмежується використанням у ній фольклорних елементів. Некрасов змінює всю ритмічну організацію вірша. Вільний і гнучкий мову поеми, з легкістю що включає в себе весь діапазон народної мови – від завзятих жартів до голосінь, названий дослідниками “геніальною знахідкою Некрасова”. Провівши величезну дослідницьку роботу, автор зміг використовувати в мові поеми особливості окремих народних говірок: велика кількість зменшувально-пестливих суфіксів, зміна закінчень слів на діалектні, пісенність і м’якість народної мови. Не можна забувати також і про специфічному народному гуморі, яким так багата поема.
Можна зробити висновок, що в “Кому на Русі жити добре” художні особливості визначені задуму поеми і не можуть розглядатися окремо від нього. Завдяки своєму величезному таланту, а також кропіткої і тривалої роботи з матеріалом Некрасов зумів впоратися з поставленим перед собою завданням і створив цілісну картину пореформеної Русі.