1. Весна 1624 р. Армія шведського короля збирає солдат для походу на Польщу. Фельдфебель і вербувальник визнають тільки війну засновником громадського порядку і цивілізації. Де немає війни, яка там мораль: кожен бреде куди хоче, каже що хоче, їсть, що хоче – ні наказу, ні пайка, ні обліку!
Два хлопця вкатывают фургон матінки Кураж, маркітантки Другого Фінляндського полку. Ось що вона співає: “Гей, командир, дай знак привалу, / Своїх солдатів побережи! / Встигнеш у бій, нехай спочатку / Піхота змінить чоботи. / І годувати воші під гул гармат, / І жити, і перетворюватися в прах – / Приємніше людям, якщо люди Хоча б в нових чоботях. / Гей, християни, тане лід, / Сплять мерці в могильній імлі. / Вставайте! Всім пора в похід, / Хто живий і дихає на землі!”
Родом вона баварка, і справжнє її ім’я Анна Фірлінг, а прізвисько Кураж вона отримала за те, що під бомбами, під кулями ніколи не кидала свій фургон з товаром. Діти – сини і німа донька Катрін – справжні діти війни: кожен має своє прізвище, і батьки їх – солдати різних армій, що воювали під прапорами різних віросповідань, – все вже вбиті або зникли невідомо куди.
Вербувальник цікавиться її дорослими синами, але Кураж не хоче, щоб вони йшли солдати: годується війною, а війні платити оброк не хоче! Вона починає ворожити і, щоб налякати дітей, влаштовує так, що кожен з них отримує папірець з чорним хрестом – мітку смерті. І шахрайство стає зловісним пророцтвом. Ось вже вербувальник вправно веде її старшого сина Эйлифа, поки матінка Кураж торгується з фельдфебелем. Та нічого не вдієш: треба встигати за своїм полком.
Двоє її дітей залишилися впрягаються у фургон.
2. В 1625-1626 рр. матуся Кураж колесить по Польщі в обозі шведської армії. Ось вона принесла каплуна кухареві командувача і вміло торгується з ним. В цей час командувач у своєму наметі приймає її сина, хороброго Эйлифа, який вчинив геройський подвиг: безстрашно відбив у переважаючих сил селян кілька биків. Эйлиф співає про те, що говорять солдати своїм дружинам, матінка Кураж співає інший куплет – про те, що дружини кажуть солдатам. Солдати тлумачать про своїй хоробрості й удачі, їх дружини – про те, як мало значать подвиги і нагороди для тих, хто приречений на загибель.
Мати і син ради несподіваної зустрічі.
3. Пройшли ще три роки війни. Мирна картина біваку пошарпаного в боях Фінляндського полку порушується раптовим настанням імператорських військ. Матуся Кураж у полоні, але вона встигає замінити лютеранське полкове знамено над своїм фургоном на католицьке. Опинився тут полковий священик встигає змінити пасторське сукню на одяг підручного маркітантки.
Однак імператорські солдати вистежують і хапають молодшого сина Кураж, простака Швейцеркаса. Вони вимагають, щоб він видав довірену йому полкову скарбницю. Чесний Швейцеркас не може цього зробити і повинен бути розстріляний. Щоб врятувати його, треба заплатити двісті гульденів – все, що матуся Кураж може виручити за свій фургон.
Треба поторгуватися: не можна врятувати життя сина за 120 або за 150 гульденів? Не можна. Вона згодна віддати все, але вже занадто пізно.
Солдати приносять тіло її сина, і матуся Кураж тепер повинна сказати, що не знає його, їй же треба зберегти принаймні свій фургон.
4. Пісня про Велику капітуляцію: “Дехто намагався зрушити гори, / З неба зняти зірку, зловити рукою дим. / Але такі переконувалися скоро, / Що усилья ці не з ним. / А шпак співає: / Перебейся рік, / Треба з усіма в ряд крокувати, / Треба почекати, / Краще промовчати!”
5. Минуло два роки. Війна захоплює все нові простори. Не знаючи відпочинку, матуся Кураж зі своїм фургончиком проходить Польщу, Моравію, Баварію, Італію і знову Баварію.
1631 р. Перемога Тіллі при Магдебурзі варто матусі Кураж чотирьох офіцерських сорочок, які її жаліслива дочка розриває на бинти для поранених.
6. Поблизу міста Інгольштадта в Баварії Кураж присутній на похороні головнокомандувача імператорських військ Тіллі. Полковий священик, її підручний, нарікає, що на цій посаді його здатності пропадають марно. Солдати-мародери нападають на німу Катрін і сильно розбивають їй обличчя. 1632 р.
7. Матуся Кураж на вершині ділового успіху: фургон повний новим товаром, на шиї у господині зв’язка срібних талерів. “Все таки ви не переконаєте мене, що війна – це лайно”. Слабких вона знищує, але їм і в мирний час несолодко. Зате вже своїх вона годує як слід.
8. У тому ж році в битві під Лютценом гине шведський король Густав-Адольф. Світ оголошено, і це серйозна проблема. Світ загрожує матусі Кураж розоренням.
Эйлиф, сміливий син матусі Кураж, продовжує грабувати і вбивати селян, в мирний час ці подвиги визнали зайвими. Солдат вмирає, як розбійник, а багатьом він відрізнявся від нього? Мир між тим виявився дуже неміцний.
Матуся Кураж знову впрягається у свій фургон. Разом з новим підручним, колишнім кухарем командувача, який зміг замінити занадто мягкосердечного полкового священика.
9. Вже шістнадцять років триває велика війна за віру. Німеччина втратила доброї половини жителів. У землях, що колись процвітали, зараз панує голод. За спаленим містах вовки нишпорять.
Восени 1634 р. ми зустрічаємо Кураж у Німеччині, в Соснових горах, в стороні від військової дороги, по якій рухаються шведські війська. Справи йдуть погано, доводиться жебракувати. Сподіваючись випросити що-небудь, повар та матуся Кураж співають пісню про Сократа, Юлії Цезарі і інших великих мужів, яким їх блискучий розум не приніс користі.
У кухаря з чеснотами не густо. Він пропонує врятувати себе, кинувши Катрін напризволяще. Матуся Кураж залишає його заради доньки.
10. “Як добре сидіти в теплі, / Коли зима настала!” – співають в селянській хаті. Матуся Кураж і Катрін зупиняються і слухають. Потім продовжують свій шлях.
11. Січень 1936 р. Імператорські війська загрожують протестантського міста Галле, до кінця війни ще далеко. Матуся Кураж вирушила в місто, щоб взяти у голодних городян цінності в обмін на їжу. Облягати між тим у нічній темряві пробираються, щоб влаштувати різанину в місті.
Катрін не може цього витримати: залазить на дах і щосили б’є в барабан, до тих пір поки її не чують обложені. Імператорські солдати вбивають Катрін. Жінки і діти врятовані.
12. Матінка Кураж співає колискову над мертвою дочкою. Ось війна і забрала всіх її дітей. А повз проходять солдати. “Гей, візьміть мене з собою!” Матуся Кураж тягне свій фургон. “Війна удачею змінної / Сто років протримається цілком, / Хоч людина
Звичайний / Не бачить радості у війні: / Він жере лайно, одягнений він погано, / Він катам своїм смішний. / Але він сподівається на диво, / Поки похід не завершений. / Гей, християни, тане лід, / Сплять мерці в могильній імлі. / Вставайте! Всім пора в похід, / Хто живий і дихає на землі!”