Хлестаковщина в наш час твір

Поява комедії “Ревізор” в 1836 році викликало в суспільстві піднесене хвилююче почуття. Весна цього року подарувала глядачам зустріч із справжнім шедевром. Більше 160 років пройшло з тих пір, однак комедія “Ревізор” не втратила актуальності і свого звучання й сьогодні. Не треба далеко ходити за прикладами. Згадаймо негативних героїв популярних “міліцейських” серіалів – чим не герої Гоголя, тільки стали більш холоднокровними і жорстокими? Сам Гоголь відзначав, що Хлестаков є найважчим чином у п’єсі. У рекомендаціях для актора, що виконував цю роль, Гоголь досить глибоко розкриває характер цього персонажа. Хлестаков зробив всі свої подвиги в повітовому місті абсолютно ненавмисно. Хлестакова можна порівняти з балетним танцівником – рухаючись по простору п’єси, він оживляє хід дії, виступає справжнім двигуном сюжетного розвитку комедії. Хлестаков блискуче зіграв роль ревізора перед повітовими чиновниками, тільки до середини четвертого акту починаючи розуміти, що його приймають за кілька “державної людини”. Що відчуває при цьому лжеревизор? Здається, нічого.

Звернення Хлестакова вражає всіх чиновників повітового міста. На їхню думку, ревізор дуже хитрий і виверткий і з ним треба бути насторожі. Характерно, що нікому і в голову не прийшло, що Хлестаков просто відчайдушний брехун. В кожній із ситуацій, він веде себе як геніальний актор. Можна собі уявити, яке було театральному акторові, який вперше виконував роль Хлестакова, – актора, який грає ревізора. Хлестакова не слід розцінювати як злого або жорстокого людини. Сам по собі він зовсім нешкідливий, і оточуючі можуть зробити з нього що завгодно: хоч інкогніто з Петербурга, та ще з секретним розпорядженням, хоч незначного столичного чиновнишку. Своєрідність характеру, точніше, відсутність характеру Хлестакова полягає в тому, що у нього практично відсутня пам’ять про минуле і роздуми про майбутнє. Хлестаков зосереджений на цій хвилині, і в рамках цієї хвилини здатен досягти високого артистизму. Він з легкістю і навіть деякою грацією змінює свої обличчя. Серед списаних з натури повітових чиновників цей абсолютно вигаданий персонаж справляє незабутнє враження. Напевно, можна сказати, що для повітових чиновників таке страшне подія, як приїзд ревізора зі столиці, було схоже на своєрідне свято: моторошний, але цікавий. Хлестаков їм страшний і викликає їх захоплення вже тим, що він на вигляд зовсім не схожий на людину, здатного жорстоко карати винних.

Микола Васильович Гоголь добре знав життя дрібного петербурзького чиновництва, що дозволило йому дати в образеХлестакова перебільшений і збірний тип поверхнево утвореного фанфарона. Хлестаков з задоволенням вживає заради краси підхоплені від кого-то й погано зрозумілі французькі слівця, штампи тогочасної художньої літератури. У той же час у промові Хлестакова зустрічаються і вульгарні вирази. Гоголь зробив репліки Хлестакова уривчастими: цей персонаж духовно вбогий і зовсім нездатний на чому-небудь зупинити свою увагу. Сучасник Гоголя Аполлон Григор’єв дав характеристику цього персонажа: “Хлестаков, як мильна бульбашка, надувається під впливом сприятливих обставин, зростає у власних очах і очах чиновників, стає все сміливіше і сміливіше до вихваляння…”.

Вплив комедії “Ревізор” на російське суспільство було величезним. Прізвище Хлестаков стала вживатися як ім’я загальне. А хлестаковщиной стали називати будь-яке нестримне фразерство, неправду, лихослів’я, хвастощі у поєднанні з крайньою несерйозністю. Гоголю вдалося проникнути в саму глибину російського національного характеру, витягнувши звідти образ лжеревизора – Хлестакова. На думку автора безсмертної комедії, всякий російська людина хоч на хвилину робиться Хлєстаковим, незалежно від свого соціального стану, віку, освіти і т. д. На мій погляд, подолання хлестаковщины в собі самому можна вважати одним з основних шляхів самовдосконалення кожного з нас.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: