Донині віддано служать школі, роблять багатшими нашу філософську і творче життя теоретична спадщина А. С. Макаренка, його світогляд і блискуче дарування, придбали досконале формування в 20е і 30е роки. Епоха не придушує, а розкриває все нові і нові рубежі його подвижницької і багатостороннього педагогічної праці, випробуваних ним 200 тисяч годин трудового зусилля – цього безцінного часу, протягом якого крізь його руки пройшло більше 3000 безпритульних дітей-підлітків.
“Педагогічній поемі” А. С. Макаренко віддав 10 років напруженої праці. Одним з найбільш важливих подій в історії створення цієї чудової книги є відвідування A. M. Гірким колонії, якою керував Макаренко. Великий інтерес письменника до наміру створити книгу про педагогічному експерименті пояснювався, за словами Макаренка, тим, що Горького живо “цікавили нові позиції людини на землі, нові шляхи довіри до людини та нові принципи суспільної творчої дисципліни”.
“Поема” розповідає, як у дитячій колонії, створеної в перші роки після громадянської війни, йшло формування “справжньої людини” з числа безпритульних, дрібних злодіїв, людей, покалічених важкими і жорстокими умовами громадянської війни. Створення чудового за своїм ідейно моральним якостям колективу показано в поемі широко і багатогранно.
У роботі над книгою були і злети, і періоди невіри в успіх. Бувало так, що закінчені голови здавалися не художнім твором, а “книгою з педагогіки”, написаній у формі спогадів. Впевненість у письменника вселив А. М. Гіркий – перший читач і редактор “Педагогічної поеми”.
Він писав: “На мій погляд, “Поема” дуже вдалася Вам. Не кажучи про значення її сюжету, про дуже цікавий матеріал, Ви зуміли досить вдало розробити цей матеріал і знайшли вірний, живий і щирий тон розповіді, в якому Ваш гумор доречний, як не можна більше”.
“Поема” складається з трьох частин. В її основі – хронологічний опис становлення і розвитку надзвичайно складного виховного закладу, який пройшов шлях від анархізму беспризорщины і міщанського індивідуалізму до бойової, кипучої радянської дійсності, освітленій норм соціалістичного співжиття.
Відмінною особливістю “Поеми” є майстерне поєднання художнього оповідання, теоретичної боротьби в педагогіці 20-х років і публіцистики. Тонкий художній смак А. С. Макаренко не допустив перевантаженості книги деталями побуту і подробицями педагогічних шукань. Він загострює увагу читача на факти та події, які в кінцевому результаті і визначили систему виховання колективу колоністів і дуже яскраво розкрили суть гуманістичної радянської педагогіки, а самого автора висунули в число кращих виразників її бойового духу.
Морально естетичний ідеал автора поеми знаходить найбільш повне вираження у повазі до людини і високої вимогливості до нього, в поетизації творчої праці.
А С. Макаренко був дуже обдарованою людиною. Свою педагогічну діяльність він починав у той час, коли поряд з талановитістю особливе значення мали життєвий приклад, громадянський пафос, морально-ідейна цілеспрямованість і висока безкорисливість. Ці якості дозволили йому досягти блискучих успіхів у боротьбі за виховання нової людини.
Поезію педагога Макаренка живило його прагнення передати вихованцям все багатство нового світовідчуття, порадувати їх новими перспективами, думками і почуттями, зробити їх краще і окрыленнее. Головне в його праці – не “приборкання” дикої ватаги безпритульних, а становлення дитячого колективу, формування особистості нової людини. Поезія його людського і вчительського подвигу, поезія пізнання і перетворення життя його вихованців логічно вилилася в “Педагогічну поему” – одну з найдивовижніших і читаних книг світової літератури.
Секрет вічної молодості “Поеми” полягає у глибокому проникненні автора у соціальні проблеми свого часу, в діяльній любові до дітей, у сміливій постановці питання про стилі, тоні, організаційних формах і засобах радянського виховання, в тому, що автору вдалося сказати своє, нехай не дуже велику, але необхідну правду. Як художник слова, він глибоко відчував соціально-економічні зрушення в нашому суспільстві. Як педагог, він перспективно і сміливо прокладав шляхи нової радянської системи виховання. Зараз добре видно всю велич подвигу педагогановатора. Такий досвід вимагав апробації часом.
Час показав, що педагог і художник досі вчить нас масштабно мислити, відповідально і конкретно підходити до кожного педагогічному явищу.
Педагогічний талант самого Макаренка був для нього моральної, етичної необхідністю. Тому що на підставі того, що він здійснив, перебувала безкомпромісна, торжествуюча і войовнича битва невтомно за кожного, окремо взятого людини, за його майбутню радісну життя. Невмируща цінність “Педагогічної поеми” полягає в її осяянні романтикою справжньої битви, твір сповнене світлом мудрості і невгасимим чарівністю праці закоханого у свою справу педагога.
