Дуже часто вітаючи своїх друзів або родичів ми бажаємо їм мирного неба над головою. Ми не хочемо щоб їх сім’ї зазнали тяжких випробувань війни. Війна! Ці п’ять букв несуть за собою море крові, сліз, страждання, а головне, смерть дорогих нашому серцю людей. На нашій планеті війни йшли завжди. Завжди серця людей переповнювала біль втрати. Звідусіль, де йде війна, чути стогін матерів, плач дітей і оглушливі вибухи, які розривають наші душі і серця. До нашого великого щастя, ми знаємо про війну лише з художніх фільмів і літературних творів. Світ не повинен забувати жахи війни, розлуку, страждання і смерть мільйонів. Це було б злочин перед полеглими, злочин перед майбутнім, ми повинні пам’ятати про війну, про героїзм і мужність, що пройшли її дорогами, боротися за мир – обов’язок всіх, хто живе на Землі, тому однією з найважливіших тем нашої літератури є тема подвигу радянського народу у Великій Вітчизняній війні. Подвиг радянського народу був також і подвигом радянської літератури.
“Кожен письменник готовий всі свої сили, весь свій досвід і талант, всю свою кров, якщо це знадобиться, віддати справі священної народної війни проти ворогів нашої Батьківщини!” – ці слова прозвучали на мітингу в перший день війни і були виправдані ділом і життям.
Велика Вітчизняна війна – це важке випробування, що випало на долю російського народу. Література того часу не могла залишатися осторонь від цієї події. Загальна кількість письменників-фронтовиків досягло більше двох тисяч. Не можна знайти ніякої історичної аналогії такої масової участі письменників у безпосередній літературної бойової роботи, яку розгорнули радянські майстри слова в дні боротьби з гітлеризмом. Більше трьохсот літераторів не повернувся з полів битв, серед них – Е. Петров, Ю. Кримов, А. Гайдар, Ст. Ставський, М. Джаліль. Фашизм заніс руку і на майбутнє радянської літератури, вирвавши з її лав десятки молодих письменників, людей талановитих, яскравих Ст. Кубанева, М. Кульчицького, Н. Майорова, Р. Суворова, П. Когана, Н. Відраду, Ст. Шульчева і багатьох інших. І, що особливо важливо, Велика Вітчизняна війна, незважаючи на безмірні жертви, стала для радянських людей школою духовного, морального зростання. Вітчизняна війна підняла на гребінь все істинно прекрасне, що було виховане в радянському людині.
Важливість і дієвість слова письменників під час війни засвідчена і тим, що твори прози, поезії та драматургії зайняли виднейшее місце в газетах. Поряд з першочерговим політичним матеріалом, зведеннями Радінформбюро та іншими повідомленнями державної важливості, на сторінках “Правди”, “Известий”, “Червоної зірки”, “Червоного флоту”, “Комсомольської правди” ми бачимо не тільки пісні, вірші, публіцистичні статті, але й оповідання, повісті, поеми, п’єси. Військовими кореспондентами центральних і фронтових газет, а також радіо, Радінформбюро, ТАСС сталі в ті дні Шолохов М., А. Фадєєв. Платонов А., К. Симонов, Б. Горбатов, Ст. Гроссман, Б. Польовий, Тобто Петров, Л. Соболєв. П. Павленко, І. Еренбург, С. Михалков, А. Жаров, А. Калінін і багато інших. Література носила відкрито агітаційний характер, даючи “народу жахливий заряд ненависті до ворога”. При всій винятковості, несподіванки постали перед нею завдань Російська література воєнних років закономірно розвивала творчі принципи, які визначили її шлях у попередні роки.
Ідея світу була і залишається головною ідеєю радянської літератури, яка підтверджує пафос мирної творчої праці як основу розвитку повноцінної людської особистості. Цей благородний гуманістичний пафос був разом з тим пафосом дієвого гуманізму, повного волі до життя і готового до боротьби за неї.
Не дивно, що крилатими для радянських людей, що встали на битву з фашизмом, стали слова А. Твардовського:
Бій іде святий і правий.
Смертний бій не заради слави,
Заради життя на землі.
(“Василь Тьоркін”)
В ідейних, моральних, психологічних якостях, виявлених людьми в дні війни, виявилися риси, в дещо інших формах, що склалися раніше в героїку революції, громадянської війни і будні соціалістичного будівництва. Велику роль у вихованні поколінь, на долю яких випало відстояти Батьківщину від фашистських полчищ, зіграли традиції радянської літератури і мистецтва передвоєнних десятиліть, з їх вірою в людину, любов’ю до Батьківщини, ясністю і величчю життєвої мети.
Ідеал людини, за якого з самого свого виникнення боролася література, протистояв усім своїм єством фашистському мракобіссю. І протистояв активно. Герої радянської літератури і їх творці – майстри слова, починаючи з Горького, відчували себе бійцями-антифашистами. Все це, як естафету, прийняли ті, на чию долю випало пройти через всі випробування війни. Серед них – люди, які згодом поповнять поріділі ряди письменників.
Спадкоємність героїчних традицій, якою була насичена вся атмосфера суворих воєнних років, стала умовою і потужного зльоту літератури. Кращі твори радянської поезії, художньої публіцистики, прози і драматургії були вірні суворій правді часу, в них мужньо звучала тема партії – справжнього натхненника і керівника мас, тема народу, героя, творця великої перемоги. Наші письменники звали народ на захист Батьківщини. “Всі наші думки про неї,- писав Толстой А. в статті “Батьківщина” – весь наш гнів і лють – за її наругу і вся наша готовність – померти за неї”. Російська література стала справжньої художньої літописом Вітчизняної війни, разом з тим вона допомагала народу боротися, висловлюючи велич його ідеалів і цілей, в ім’я яких радянські люди йшли на жертви, не щадили ні своєї крові, ні життя.
У війні з фашизмом радянський народ захищав не тільки завоювання соціалізму, але і всю цивілізацію людства. Російська література прийняла гідне участь у здійсненні цієї всесвітньо-історичної місії. Вона з честю і в поезії, і в прозі, і в драматургії витримала випали на її долю. Всі роки Великої Вітчизняної війни письменники були там, де кувалася перемога. Головною зброєю письменників-фронтовиків було їхнє слово. Не можна не згадати і про тих, хто став письменником після війни, пройшовши весь шлях від Бреста до Берліна. Їм випала солдатська доля нести всі тяготи війни. З них вийшли такі письменники, як Борис Васильєв і Василь Биков, Григорій Бакланов і багато інших….
Їх осмислення війни було відмінним від тих, хто зустрів війну як письменник. Вони не були військовими кореспондентами, вони були солдати. І це наклало свій відбиток на їхні твори. Вони бачили війну зсередини, солдатськими очима. Так само вони і описали її. Читаючи їх твори, ніби переносишся в той час, переживаючи з героями оповідань і повістей військові будні, дороги, що розкиснули, сльота і бездоріжжя. Бачиш характери людей на війні, їх поведінку і вчинки, які не можна оцінити прямолінійно як погані і хороші.
Людина в зображенні Бикова виступає складний багатоплановий образ, який веде себе в різних ситуаціях по-різному. Але головне, що можна винести – це, звичайно, духовну стійкість одних і слабкість інших. Ми бачимо як змінюється людина, готовність одних до подвигу та інших до зрадництва.