“Всі дорослі спочатку були дітьми, тільки мало хто з них про це пам’ятає”, – говорить у присвяті до своєї казки “Маленький принц” Антуан де Сент-Екзюпері. Цим вступом в дитячий твір письменник ніби підкреслює, що він адресує його не тільки дітям, але і дорослим. Тому не дивно, що, коли читаєш цю казку, створюється враження постійного порівняння: ось так бачить події Малюк, а ось так – доросла людина. І ця відмінність вражає!
“Діти повинні бути дуже поблажливі до дорослих”, – співчуває старшим малюк, і цим самим письменник запевняє, що дитяче бачення світу – людяніше, отже, правильніше, ніж у дорослих, і що світ має бути зовсім не таким, яким його роблять дорослі люди. Особливо вражаючою і гострої подається у казці оцінка Маленьким принцом життєвих установок різних типів дорослих, не пов’язаних між собою, так як живуть вони самотньо на різних астероїдах. Я вважаю, що Сент-Екзюпері саме в такий спосіб вдалося розкрити глибини внутрішнього світу цих людей, оскільки їм не треба прикидатися кращими, так як вони живуть наодинці зі своєю совістю й переконаннями. Очима малюка ми ніби бачимо людство з усіма його проблемами, недоліками: турецький астроном, відкриття якого не повірили, бо “він був одягнений по-турецьки”, нероба, який знівечив свою планету, так як вважав: “… іноді якусь свою роботу можна й відкласти, від цього нічого не станеться”. Знайомимося ми з королем, для якого головне – щоб поважали його авторитет”, з пихатим честолюбцем, з пияком, якому соромно за згубний недолік. Бізнесмен з четвертої планети жадібно рахував зірки, “щоб бути багатим”.
“Дивні люди ці дорослі”, – не розуміє їх малюк. Але, на щастя, зустрічаються йому і інші: ліхтарник з п’ятої планети, який “не смішний. Напевно тому, що він не думає про себе”. Старий географ викликає у Маленького принца (а через нього й у нас) повага, він заявляє, що у планети Земля “гарна репутація”.
Сент-Екзюпері подає портрет людства нашої планети, який складається з відповідної кількості знайомих нам мешканців з попередніх планет. Так постає перед нами наша рідна Земля, сповнена, з точки зору малюка, всілякої нісенітниці: владолюбства, пихи, жадібності, пияцтва, душевної черствості. На жаль, ті безглуздя мають силу, а все розумне, добре, гарне – слабке. І дорослі не помічають безглуздя, всякої “нісенітницю” надають більше ваги, а головного – краси природи і людських стосунків, правдивості, товариськості, щирості – не бачать і тому не визнають. Маленький принц переконує нас, що в житті могли б бути й інші стосунки, коли б люди намагалися “приручати” одне одного, налагоджувати між собою зв’язки, коли б вони сприймали світ не очима, а серцем.
“Добре бачить тільки серце, найголовнішого очам не видно”, – вчить нас Маленький принц. Казка викликала в моїй душі цілу спалах почуттів, змусила задуматися над людськими вчинками і недоліками. І хоча вона закінчується сумно, але залишає після себе не тільки сум, а й прагнення до прекрасного, світлого, чим наділяє людину дитинство. Цей зоряний світ важливо пронести через все життя. Говорячи словами автора, “треба старанно берегти світильники: порив вітру може погасити їх…”.