Роман Ф М Достоєвського “Злочин і покарання” – це міркування про гріх і відплату. Усвідомлення вини та очікування кари не роблять людину щасливою, вони “з’їдають” його. З такою долею зустрівся головний герой роману Достоєвського.
Трагедія Раскольникова полягає головним чином у протиріччі його думок і вчинків. В ньому постійно борються добро і зло, милосердя і жорстокість. В його душі диким чином уживаються людяність і нещадність. Він вміє відрізнити зло від добра, він має морального інтуїцією, але вибирає неправильні шляхи вирішення. Борючись з бессердечием жорстокістю, він губить самого себе, розуміючи, що робить помилкові вчинки.
Життя Радіона Раскольникова після злочину перетворюється в замкнуте коло. Теорія, яка здається йому логічною і обґрунтованою, не збігається з його почуттями і відчуттями. Наважившись на вбивство, вступивши в ряди людей “вищого розряду”, він не може змиритися з жахливістю свого вчинку. Біда Раскольникова полягає і в тому, що вчинене не дозволило в його душі протиріч. Бажаючи допомогти “приниженим і ображеним”, він знищив себе. Так сильно люблячи людей, він сам відірвав себе від них.
Драма життя Раскольникова в тому, що він не зневірився у своїй теорії, а лише втратив віру в себе як до людини, “право має”.
У героя “Злочину і покарання” є два шляхи: шлях простий – самогубство і шлях важкий і тернистий – покаяння і смирення. Обравши другу дорогу, Розкольників прирікає себе на довгі і тяжкі душевні муки і страждання, але саме так його трагедія може обернутися чим більш світлим.
У своєму романі Ф. М. Достоєвський зачіпає глибоку християнську думку про те, що, вчинивши гріх, людина рве нитку, яка зв’язує її з Богом, і лише віра та каяття здатні воскресити його.