Ледве закінчивши школу, хлопці ставали в роки Великої Вітчизняної війни чоловіками, захисниками батьківщини. Їм довелося взяти на свої плечі важкий тягар війни. Одним з представників цього покоління є Юрій Бондарєв, біографія якого представлена в цій статті. Він народився в Оренбурзькій області, р. Орську, 15 березня 1924 року. Батько його отримав згодом юридичну освіту і став працювати слідчим.
Родина Юрія жила спочатку на Південному Уралі, а потім, з обов’язку служби, проживала один час в Середній Азії. Тут провів раннє дитинство Бондарев Юрій Васильович. Біографія його подальших років відзначена приїздом до Москви, куди перебралася в 1931 році його сім’я. У столиці Юрій пішов у перший клас. Провчився він практично до закінчення школи. А потім почалася війна. Бондаревих було евакуйовано до Казахстану. Юрій вирішив вирушити звідти разом з іншими хлопцями воювати. Однак спершу вчорашніх школярів треба навчити в короткі терміни військовій справі.
Юрій Бондарєв закінчив Бердичівське піхотне училище. А потім, ставши командиром мінометного розрахунку, він відправився на передову. Це сталося в 1942 році. На війні проходили “університети” Бондарєва та інших юнаків цього покоління. Саме вона стала суворим і розумним вчителем життя для Юрія. Він одразу ж потрапив у Сталінград, в епіцентр подій. Тут йшли важкі бої. Більше півроку тривала Сталінградська битва і перемога в ній переломила хід всієї війни.
Бондарєв брав участь у боях за Сталінград в складі 98-ї дивізії. Взимку він отримав обмороження і контузію, опинився в госпіталі. Молоді сили організму, а також проведене лікування швидко поставили в дію Юрія. Його відправили до Житомирської 23-ю дивізію. В її складі Юрій форсував Дніпро, визволяв в жорстоких битвах Київ. Пізніше, в 1944 році, перейшовши вже в 191-ю дивізію, Юрій Бондарєв брав участь у боях за Польщу, дійшов разом зі своєю дивізією до Чехословаччини. А потім його відправили на навчання в Чкаловське артилерійське училище, і Юрію не довелося зустріти перемогу в Берліні.
Після війни написав безліч творів Юрій Бондарєв. Сьогодні Юрію Васильовичу 91 рік. Безліч нагород і премій отримав Юрій Бондарєв. Твори його дуже відомі.
Проведене на війні час стало для Юрія Васильовича мірилом людських цінностей. Йому принесли популярність повісті про війну “Останні залпи” і “Батальйони просять вогню”. А міцніючий талант цього письменника затвердив роман “Гарячий сніг” та інші твори.
Цей роман створювався в період з 1965 по 1969 рік. Герой його – юний лейтенант на прізвище Кузнєцов. Це порядна, патріотична, чесна людина. Він придбав за одну добу великий життєвий досвід, на який пішли б цілі роки в звичайних умовах. Цей чоловік вчився приймати на себе відповідальність, керувати боєм, долати страх, бути мудрим і рішучим командиром. Спочатку бійці вважали його желторотым пташеням, проте потім полюбили свого лейтенанта і вистояли в бою, повіривши йому. Юрія Бондарєва було дуже важливо показати, як росте, змінюється в подоланні труднощів молодий характер, як формується особистість.
У 1975 році був написаний цей роман. Кінець війни. Змужнілі і подорослішали за роки війни молоді лейтенанти, завоювали авторитет і досвід у товаришів по зброї, пройшли вже відрізок життєвого шляху, який зробив їх справжніми творцями історії. Всі вони різні, проте об’єднує всіх цих людей спільна доля і гуманізм. Княжко Андрій – професорський син, книголюб і філолог, романтик і мрійник, який був вихований на класичній літературі. Однак і він до кінця війни знаходить непохитність і рішучість, твердість характеру. Спочатку Андрій зображував з себе суворого, впевненого в собі командира для того, аби під цією маскою приховати власну незахищеність. Проте непомітно для інших і самого себе ці якості стали частиною його натури. Ніхто не сумнівався в його сміливості і незламності.
Лейтенант Нікітін – “земний” людина, прагматик. Він вмів легко розподіляти знаряддя, організувати вогневі позиції, розрахувати час залпів і приціли. Солдати слухалися його, так як він дуже добре знав усе, що стосується життя свого взводу. Все це зміцнювало авторитет Нікітіна серед бійців різних віків, наче в питаннях війни він був компетентніше й досвідченіші всіх. Нікітін все ще дорікає себе за “нетвердость” і податливість, “небезпечну м’якотілість” у відношенні з підлеглими. Наприклад, він не може протистояти Меженіну, 30-річному сержанту, його “незастенчивой”, “випирає” силі. Нікітін впевнено і вміло командував людьми, проте в деяких ситуаціях виявляв несподівано забавну безпорадність: не вмів розвести на снігу вогонь, зварити суп або розтопити в хаті піч.
Герої Бондарєва, подолавши ненависть до німців, вбили Княжко, відповідають турботою про підлітків з Німеччини, яких эсэровцы зомбували. Піднісшись над жорстокістю і кровожерливістю, вони витримують випробування історією з великою гідністю.
Кілька однойменних фільмів було знято за творами, які написав Юрій Бондарєв: “Гарячий сніг”, “Батальйони просять вогню”, “Тиша”.