Отже, для того, щоб зрозуміти основну думку повісті потрібно засвоїти, що природна краса чи ідеал, як хочете, втілилися в образі Олесі. Вона (краса), по думці автора, лише там, де повне отъединение від будь-яких суспільних умовностей, а таке можливо лише в життя дикої природи. Тепер всім зрозуміло, чому Олеся виросла саме в лісі, а не виховувалася, приміром, у суворій християнської моралі? Все пізнається в порівнянні і ми бачимо, що всі інші герої повісті – селяни, Ярмола, Іван Тимофійович, бабка Мануйлиха – виховані певної соціальної середовищем, скуті її законами і як наслідок цього – далекі від досконалості. Дивні поняття про досконалість і красу, не знаходите? Але це легко пояснити. Пояснюю. Для початку давайте визначимо епоху, адже ми з вами пам’ятаємо, що письменник нерозривно пов’язана зі своєю епохою. Рік написання повісті – 1898. Капіталізм уже розвинений, технічне оснащення світу теж на рівні, але в світі більше експлуатації, придушення і злиднів – основні маси народу перебували, як зараз кажуть на мінімальному прожитковому рівні, в суспільстві панує брехня і фальш, відбувається крах усіляких ілюзій, тому творча та прогресивно мисляча особистість шукає порятунку на лоні природи і поза недосконалою цивілізації. Тепер всім зрозуміло звідки взявся цей ідеал?
Треба визнати, що купринский ідеал дещо ідеалізовано і романтизирован, але це сталося через колоритності його героїні Її душа, наділена небувалою силою, що несе їй і її обранцю гармонію співіснування двох таких різних між собою людей. Виражається це в безмежну любов дівчини до Івана Тимофійовичу. Для останнього любов як би повертає, втрачену їм із-за тих самих суспільних умовностей, природність людської особистості, тому що в суспільстві він перетворився в цілеспрямоване, егоїстичне істота, яка прагне заробити, заробляти, заробити…як можна більше грошей. Олеся – ні. Тут вона як би антипод йому, так? Ось вони зійшлися…тут дайте відповідь самі собі на питання – хто на кого справила більший вплив…? То-то ж. Сильніше, привабливіше виявилася з людської точки зору сутність Олесі. Тільки тому і ні на чому іншому Іван Тимофійович занурюється в цю казку кохання, вибачте за вираз, плюючи на суспільні умовності. Але життя розпорядилося цією любов’ю по-своєму: вийшло так, що обранець нашої героїні бездушному егоїзму приносить дівчині страждання. Бездушний егоїзм полягає в перемозі суспільних умовностей над щасливим майбутньому! Над почуттям! І ще була причина, в якій висловилася перемога суспільних умовностей. Згадайте чим закінчився для дівчини похід в церкву, нагадаю: образою, побоями, ганьбою і остаточним вигнанням з рідних місць. Вона спробувала змінити себе, своєї індивідуальності, красі і природності – звідси трагедія розставання. І тепер я сміливо можу стверджувати, що Купрін показав нам торжество суспільних умовностей над простим людським прагненням бути щасливим. Громадські умовності – це все, чим розчаровувала мислячих людей цивілізація того часу. Приклади з тексту такі – служба Івана Тимофійовича, невігластво селян і від того упередження, що переростають у злочинні дії, серед таких серйозних негараздів шкідливість урядника майже непомітна. З боку ми бачимо трагічний результат любові, існуючої в сучасному авторові світі.
До слова скажу, що тема любові – основна тема у творчості Купріна, а цей напрям був пріоритетним у творчості письменника.
Опис природи у повісті відіграє роль фону того стану, в якому знаходяться головні герої, згадуємо: спочатку момент самотності героя – сумний зимовий пейзаж, потім – бурхлива весна, збігається із зародженням почуття до Олесі, і нарешті – казково літня ніч у хвилини щастя закоханих… На цьому моменті я зупинюся детальніше – тут Купрін домагався такого ефекту, при якому у читача з’являється відчуття, що сама Природа охороняє і протегує закоханим. Хіба не так? Місяць “таємниче розцвічує ліс”, берези одягаються “сріблястими покривалами”, мох лягає “плюшевим килимом”.
Фіналу ідеально підходить жорстока гроза з градом. Ідея, до речі, не нова. Пам’ятаємо, так? (“Гроза” Островського)