Твір за оповіданням Горького “Стара Ізергіль”

Оповідання “Стара Ізергіль” (1895) починається образами казково прекрасних людей, картиною вечірнього неба, на якому блукають хмари – “пишні, дивних обрисів і фарб”. Все це було дивно красиво і сумно, здавалося початком чудової казки”. І все ж ця умовність і декоративність не означає статичності у змалюванні пейзажів, бо Гіркий населяє свій розповідь людьми з яскравими характерами, людьми пристрасними і бунтівними.

Це та сама стара жінка, що прожила бурхливе, веселе гострих пригод життя. Здавалося б, що в такому разі ця життя могла стати життям тільки для себе, і в критиці так вона іноді трактується. Це було б справді так, якщо б Ізергіль не винесла зі свого життя високої поваги до людей сміливим і відважним, що вміють ніжно і пристрасно любити і люто ненавидіти. В її життя ввійшли прекрасними легендами, і тепер, на схилі років, вона з великою гордістю і задоволенням розповідає молоді про тих, хто вміє любити і боротися.

Для романтичних оповідань Горького характерно, що серед людей, що володіють сильними характерами, письменник розрізняв силу, що діє в ім’я добра, і силу, приносить зло. Це видно вже в першому творі, де протиставлені волелюбний циган Лойко Зобар і Радда, якій приносило задоволення ображати почуття свободи в людині, найбільше ценившем саме свободу. Вирішальне місце в житті Радды займала її примха, себелюбство. В Ларре, герой однієї з легенд старої Ізергіль, себелюбство переходить всі межі, переростає в гіпертрофію примхи, капризу – в крайній егоїзм та індивідуалізм. І один із старійшин племені, шукав покарання Ларре за його злочин, підказав справді мудре рішення: індивідуалізм покарати індивідуалізмом – приректи злочинця-эгоцентриста на вічне самотність. Так, егоцентризм зведено до абсурду: якщо немає людського оточення – ні центру, в якому красувалося б “я” Ларрі.

Повчальність долі Ларрі не вичерпується тим справедливим покаранням, яке він отримав, недостатньо підсумувати його долю словами: так був “вражений чоловік за гордість!” Стара мудра Ізергіль оцінює Ларру з точки зору того, що він в житті зробив корисного, за що він вимагає благ собі: адже “за все, що людина бере, він платить собою: своїм розумом і силою, іноді – життям”. Вічна злободенність цієї думки зовсім ясна. В цьому, між іншим, і морально-філософська основа легенди про Ларре. У словах Ізергіль укладено один з найважливіших аспектів горьківської концепції людини: свобода особистості затверджується до активної, творчої діяльності в ім’я людей. Через кілька років Горький скаже про це в п’єсі “На дні” – вустами Сатину:

* “Людина – вільний… він за все платить сам: за віру, за невір’я, за любов, за розум – людина за все платить сам, і тому він – вільний. “

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам