Твір з вірша “Зимовий ранок”

Вірш “Зимовий ранок” Пушкін написав 3 листопада 1829 року. У той період поет перебував не в найкращому душевному стані, що його життя було сповнене смутку і самотності. Тому яскраве і захоплене вірш “Зимовий ранок”, що оспівує красу російської зими, стало приємною несподіванкою для критиків і друзів Олександра Сергійовича.

Творчість Пушкіна буквально пронизане ліричними творами. Поет неодноразово зізнавався, що не тільки з трепетом ставиться до легендам, міфам і народним традиціям, але і не перестає захоплюватися чарами російської природи. “Зимовий ранок” без перебільшення можна вважати одним із найбільш вдалих віршів Пушкіна на цю тему.

Літератори відносять цей твір до Жанру пейзажної лірики. Романтично звучить уже його назва. В уяві читача тут же виникають прекрасні картини російської природи, дерева в сліпучому сніговому вбранні.

Структурно “Зимовий ранок” розділено на п’ять строф, кожна з яких являє собою шестистишие. У першій строфі поет передає своє захоплення російської морозною зимою і ніжно закликає кохану прокинутися. У другій строфі настрій автора змінюється. Пушкін згадує похмурий і непогожий вчорашній вечір, який був заповнений буйством і обуренням стихії. Тому ліричний герой захоплений чудовою погодою в ранкові години. Антитеза у другій строфі надає всьому твору особливий колорит.

Четверта строфа, після опису погожого ранку, повертає читача в теплу кімнату, де лунає веселий тріск полін у печі. Остання частина твору знову запрошує читача милуватися зимовими пейзажами, зробивши прогулянку в санях. Динамічно змінюють один одного, картини природи Пушкін насичує яскравими і влучними деталями: бурштиновий блиск вогню, чудові килими снігу, блискуча річка під льодом.

“Зимовий ранок” написано мелодійним Четырехстопным ямбом зі змішаною рифмовкой (ААВССВ), яка надає твору особливу легкість. Чотири рядки з жіночою римою (перша і друга, четверта і п’ята) розбавлені в кожній строфі двома рядками з чоловічою римою (третя і шоста).

Іменники у вірші створюють яскравий Образ зимового морозного ранку: сонце, небо, лід, іній, річка, ялина, мороз. Настільки ж вдало Пушкін використовує дієслова, які насичують текст динамікою життя: явися, лежить, прокинься, блищить, чорніє, зеленіє.

Чудовий день, чудові килими, прозорий ліс, бурштиновий блиск, веселий тріск, милий друг – такі позитивні Епітети пробуджують у душі читача радісний настрій. А ось для зображення вечірнього негоди Пушкін використовує словосполучення і порівняння з негативним забарвленням: “місяць, як бліда пляма”, “на мутному небі”, “хмари похмурі”. Для хурделиці і імли поет застосовує Уособлення, надає їм властивості, характерні для людини: “імла носилася”, “хуртовина злилася”.

Своєрідна в “Зимовому ранку” і синтаксична структура мови. На початку твору автор використовує оповідальні пропозиції. Вони читаються спокійно. Потім сюжет змінюється, стає схвильованим, що відображається в окличних реченнях. Є також питання, один з яких – риторичне.

Пушкін широко використовує Обігу (красуня, один чарівний, милий друг), ввідні слова і пряму мову, що створює у читача відчуття причетності до події. Алітерація з допомогою шиплячих і дзвінких приголосних, а також вдале співзвуччя голосних (ассонанс) передають і скрип снігу, і тупіт кінських копит. У першій строфі часто чується звук холодного зимового ранку – “ес”, а в другому шестистишии повторюється звук “ель”, передає відчуття від морозного повітря. Ефект “бурштинового блиску вогню” і потріскування сухих полін підкреслюють тверді приголосні “т” і “р”. Тій же меті служить навмисна тавтологія – “тріском тріщить”.

Ліричний герой твору постає перед читачем людиною поетичною, тонким, що люблять рідну природу і вміє розгледіти красу. Бадьорий і радісний тон вірша створює відчуття чогось світлого і святкового.

У спадщині Пушкіна є чимало творів з зимовими пейзажами, але “Зимовий ранок” відрізняється від інших особливою майстерністю і життєвою силою.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь