Задум своєї комедії Н. В. Гоголь визначив так: “В “Ревізорі” я вирішив зібрати в одну купу все погане в Росії, яке я тоді знав, всі несправедливості, які робляться в тих місцях і в тих випадках, де найбільше потрібно від людини справедливості, і за одним разом посміятися над усім”.
І авторові вдалося це зробити якнайкраще, хоча сучасники письменника оцінювали комедію по-різному. Одні сприймали п’єсу як вигадливий і невибагливий фарс, інші – як наклеп на існуючі в Росії порядки. Але були й такі, які розуміли, що комедія “Ревізор” і є жахлива російська дійсність.
Реакційна преса підняла неймовірний шум, звинувачуючи Гоголя в наклеп на Росію. Автору погрожували кайданами та Сибіром. “Але це і не дивно, – писав сучасник Гоголя, відомий артист Щепкін, – якщо половина незадоволених дає, а половина – бере хабарі”.
“Ревізор” став комедією, де автору вдалося з такою переконливістю розкрити жахливі громадські пороки: хабарництво, казнокрадство, хабарництво, поширені серед урядових чиновників, що його “Ревізор” набув чинності історичного документа.
У комедії зображений далекий заштатний повітове містечко, звідки “хоч три роки скачи, ні до якої держави не доїдеш”. Але він – держава в мініатюрі. Тут є і юстиція, і освіта, і поліція, і пошта, і навіть охорону здоров’я. Керує всім цим, як маленький царьок, городничий Антон Антонович Сквознік-Дмухановскій.
Тихо, спокійно, неквапливо йшла життя в цьому маленькому містечку. “Батьки міста”, чиновники всіх рангів, насамперед переймалися про своє благополуччя: брали хабарі, розкрадали скарбницю. І ніхто з них не думав серйозно займатися справами, покладених на них державою та їх посадовими обов’язками. А внизу, під п’ятою чиновників і поліцейських, текло життя простого народу – “купецтва та громадянства”.
І раптом, як сніг на голову, звалилася новину: в місто їде ревізор. Страх охоплює всю чиновницьку братію – від городничого до поштмейстера. Моторошний, льодовий душу страх. Для чиновників-бюрократів прибуття ревізора – більше, ніж службова або адміністративна турбота. Тут, говорячи словами мера, “справа йде про життя людини”. Адже майже для кожного з них на карту поставлені та службова кар’єра, і “благополуччя дружини, дітей маленьких”, про яких в хвилину страху згадує городничий. І саме страх, а не совість, рухає вчинками і діями чиновників. Адже безладів в місті більш ніж достатньо. Дізнавшись, що ревізор у місті знаходиться вже два тижні, городничий жахається: “Батюшки, сватушкі! Виносьте, святі угодники! У ці два тижні висічена унтер-офіцерська дружина! Арештантам не видавали провізії! На вулицях шинок, нечистота! Ганьба! поношенье!” Чиновники міста спішно виробляють деякі зовнішні поліпшення. Турбота стривожених влади спрямована лише на дотримання зовнішніх пристойностей, зовнішньої благопристойності. Всю ж решту їх діяльність можна охарактеризувати як абсолютно марну, навіть шкідливу.
Готуючись до зустрічі ревізора, кожен з чиновників намагається навести у своєму відомстві видимий порядок, так як боїться втратити своє “прибуткове місце”.
Про внутрішньої сутності справ правителі міста і не думають турбуватися: “порядок”, при якому процвітає грабіж, насильство, ніякої ревізії піддано не буде. І городничий, і чиновники твердо знають, що потрібно робити в зв’язку з прибуттям ревізора. Потрібно давати хабарі, задобрювати, пускати пил в очі. Ці кошти і раніше виправдовували себе при наїзді інших високопоставлених осіб; допоможуть вони і на цей раз. У тому, що недалекий Хлестаков зумів обдурити і лодко провести і самого мера, і інших його чиновників, не останню роль зіграв загальний страх, на якому тримається дія комедії. Саме страх не дає відкрити очі городничого і чиновників, коли Хлестаков в самоупоении обрушує на них такий потік брехні, який важко повірити навіть необізнаній людині. А вони повірили. І понесли “підношення” ревізору.
Коли Хлестаков – уявний ревізор, послухавши свого слуги Осипа, нарешті їде, поштмейстер, роздрукувавши його лист, в жаху виявляє, що це був зовсім не ревізор. На сцені з’являється жандарм і повідомляє всіх про те, що приїхав за іменним повелінням чиновник з Петербурга вимагає до себе городничого. Далі-німа сцена. Все ніби закам’яніли. І городничого і чиновників знову охоплює жах.
Сповіщаючи про приїзд чудодійного ревізора, Гоголь звертався до реальних людей, своїм сучасникам. Від їх загальних зусиль він очікував перемоги над злом і неправдою.