Скільки б ми не намагалися жити правильно, в нашій душі, в глибині нашої свідомості жива романтика, вона незнищенна, як і почуття прекрасного, споконвічне прагнення до справедливості, до вдосконалення життя і самих себе.
Випадково взяла Лермонтова, і чомусь він зовсім іншим став у моїх очах – його поезія, звичайно, дивно своєрідна! А Пушкін, Єсенін! Яка повинна бути сила уяви, спостережливість і проникливість у поетів, так високохудожньо і образно описали природу, ставлення до матері, Батьківщини. Скільки теплих і ніжних слів вони висловили у своїх віршах. Люди з подібною спрямованістю можуть йти зовсім різними шляхами до досягнення цілей і використовуючи для цього свої, особливі, прийоми і способи. Хтось у своїй творчості використовує символізм, тобто якісь придумані слова, незрозумілі читачеві, (Ст. Брюсов, К. Бальмонт).
Інші користуються прийомами акмеїзму, тобто реальним зображенням дійсності (А. Ахматова, М. Гумільов). При читанні даних віршів не виникає питань про його зміст. У цьому сила і таємниця лірики.
Кожна людина, в силу його інтелекту й світогляду, цікавиться творчістю, яка йому близька по духу, розуму, кругозору.
Очевидно, що кожен з нас сприймає поезію по-своєму. Не дивлячись на різне ставлення людей до поезії, вона відроджує людину. Творчість поетів для нас – свята святих, чию красу ми збережемо на все життя. Людина народжується для пізнання зовнішнього світу, законів його розвитку. Тільки від людини залежить, якою буде його життя – повній, цікавою або порожній, одноманітною.