Головний герой роману – молодий поміщик Євгеній Онєгін, це людина зі складним, суперечливим характером. Виховання, яке отримав Онєгін, було згубним. Він виріс без матері. Батько, легковажний петербурзький барин, не звертав на сина уваги, доручивши його “вбогим” гувернерам. Внаслідок цього Онєгін виріс егоїстом, людиною, яка піклується тільки про себе, про свої бажання і який не вміє звертати увагу на почуття, інтереси, страждання інших людей. Він здатен образити, скривдити людину, навіть не помічаючи цього. Все гарне, що було в душі юнака, так і залишилося нерозвиненим. Життя Онєгіна – нудьга й лінивство, одноманітні задоволення за умови відсутності реальної, живої справи.
Образ Онєгіна не вигаданий. У ньому поет узагальнив риси, типові образи для молодих людей того часу. Це люди, забезпечені за рахунок роботи і кріпосних селян, які отримали безладне виховання. Але на відміну від більшості представників правлячого класу, ці юнаки розумніші, чутливіші, сумлінніше, благороднішими. Вони незадоволені собою, своїм оточенням, суспільним устроєм.
Онєгін за поглядами і за вимогами до життя стоїть вище не тільки своїх сільських сусідів-поміщиків, а й представників петербурзького вищого світу. Зустрівшись з Ленським, який отримав вищу освіту в найкращому університеті в Німеччині, Онєгін міг сперечатися з ним на будь-яку тему, як з рівним. Дружба з Ленським відкриває в душі Онєгіна приховані за маскою холодного егоїзму та байдужості можливості вірних, дружніх відносин між людьми.
Побачивши вперше Тетяну, ще навіть не поспілкувавшись з нею, не почувши її голосу, він одразу відчув поетичність душі цієї дівчини. У відношенні до Тетяни, як і до Ленському, розкрилася така його риса, як доброзичливість. Під впливом подій, зображених у романі, в душі Євгенія відбувається еволюція, і в останній главі роману Онєгін вже зовсім не той, яким ми бачили його раніше. Він закохався у Тетяну. Але його кохання не приносить щастя ні йому, ні їй.
У романі “Євгеній Онєгін” Пушкін зобразив легковажного юнака, який навіть у коханні не може дати собі ради. Тікаючи від світу, Онєгін не зміг втекти від себе. Коли він зрозумів це, було вже пізно. Тетяна тепер не вірить йому. І це відкриває Онєгіну очі на самого себе, але нічого не змінити.