Роман “Обломов” був написаний І. А. Гончаровим в 1859 році і одразу ж привернув увагу критиків поставленими в романі проблемами. “Обломов” є соціально-психологічним романом, що зображують згубний вплив дворянсько-поміщицької середовища на людську особистість. Автор з об’єктивною точністю і повнотою зобразив російську життя першої половини XIX століття, яку спостерігав з самого дитинства.
Головним героєм роману є Ілля Ілліч Обломов – це людина років тридцяти двох-трьох від роду, середнього росту, приємної зовнішності, з темно-сірими очима, але з відсутністю всякої певної ідеї, усякої зосередженості в рисах обличчя. Сюжет роману – це життєвий шлях Іллі Ілліча, з дитячих років і до самої його смерті. Основна тема роману – це “обломовщина” – спосіб життя, життєва ідеологія; це апатія, пасивність, відірваність від дійсності, споглядання життя навколо себе, але головне – це відсутність праці, практична бездіяльність.
Поняття “обломовщина” застосовується далеко не до однієї Обломовке з її мешканцями, це “відображення російського життя”, ключ до розгадки багатьох явищ. У XIX столітті життя багатьох російських поміщиків була аналогічною життя обломовцев, і тому “обломовщину” можна назвати “панівної хворобою” того часу. Суть “обломовщины” розкривається Гончаровим допомогою зображення життя Обломова, більшу частину якої герой проводить, лежачи на дивані, мріючи і ладу різноманітні плани.
Виховання, атмосфера, в якій зростав маленький Обломов, зіграли величезну роль у формуванні його характеру і світогляду.
Народився Ілля Ілліч в Обломовке – це “благословенному куточку землі”, де “немає нічого грандіозного, дикого і похмурого”, ні “ні страшних бур, ні руйнувань”, де панують глибока тиша, мир і незворушний спокій. У маєтку Обломових традиційним був полуденний “всепоглинаючий, нічим непереможний сон, справжню подобу смерті”. І маленький Іллюша ріс у цій атмосфері, був оточений турботою і увагою: його мати, няня і вся численна свита будинку Обломових обсипали хлопчика ласками і похвалами. Найменша спроба дитину зробити що-небудь самостійно тут же придушувалася: бігати куди-небудь йому часто заборонялося, в чотирнадцять років він був не в змозі навіть сам одягтися.
Таким чином, Ілля Ілліч все більше “насичують обломовщиною”, в його свідомості формувався поступово ідеал життя. Вже дорослому Обломову була властива, по-моєму, дитяча мрійливість. Життя у мріях представлялася йому спокійною, розміреною, стабільною, а улюблена жінка – по своїм якостям більше нагадує матір – люблячої, турботливої, участливой. Обломов настільки поринув у світ своїх мрій, що повністю відірвався від дійсності, яку він був не в змозі прийняти. Але звичка отримувати задоволення своїх бажань не від власних зусиль, а від інших розвинула в ньому моральне рабство.
До 32 років Ілля Ілліч перетворився в “бабака” – апатичний істота, життя якого обмежується квартирою на Гороховій вулиці, халатом з перської матерії і лежанням на дивані. Навіщо ця боротьба, коли можна жити на гроші, які він отримує з маєтку. Поступово він пориває зі службою, а потім і з суспільством. Нормальним станом зробилося лежання. Халат і диван замінюють йому всі радощі життя. Іноді Обломов пробував читати, але читання стомлювала його. Такий стан вбиває в Обломові позитивні людські якості, яких у нього чимало. Він чесний, гуманний, розумний. Письменник не раз підкреслює в ньому “голубину лагідність”. Штольц згадує, що колись, років десять тому, у нього були духовні ідеали. Він читав Руссо, Шіллера, Гете, Байрона, займався математикою, вивчав англійську мову, замислювався про долю Росії, хотів служити батьківщині. Але Обломов не знайшов застосування своєму величезному моральному, духовному потенціалу, він виявився “зайвою людиною”. Мені здається, якщо б не виховання, що породило нездатність Обломова до праці, цей чоловік приніс би користь оточуючим і не прожив життя даремно. Але, як каже сам Ілля Ілліч, “обломовщина” його погубила, саме вона не давала йому встати з дивана, почати нове, повноцінне життя.
Штольц, Вовків, Судьбинский, Пєнкін, Алексєєв, Тарантьев – всі вони намагалися вивести Обломова зі стану мертвящего спокою, включити його в життя. На жаль, з цього нічого не вийшло, бо надто міцно приріс Ілля Ілліч до спокою: “Приріс до цієї ямі хворим місцем: спробуй відірвати – буде смерть”.
Обломовщина повністю поглинула Іллю Ілліча, що оточувала його в дитинстві, вона не залишила його до самої смерті. Добрий, розумний чоловік, Обломов лежить на дивані в зручному домашньому халаті, а життя йде безповоротно. Чудова дівчина Ольга Іллінська, покохала Обломова і марно намагалася врятувати його, питає: “Що загубило тебе? Ні імені цьому злу. – Є. “Обломовщина”, – відповідає наш герой.
Що ж служить причиною цієї бездіяльності? На мій погляд, безвольність і лінь. Це згубні властивості характеру не дозволяють Обломову служити своїм ідеалам, працювати над собою. У цьому ж становищі, він не міг ніде знайти собі справи до душі, тому що взагалі не розумів сенсу життя, і не міг дійти до розумного погляду на свої відносини до інших.
Служив він і не міг зрозуміти, навіщо це папери пишуться; не понявши ж, нічого кращого не знайшов, як вийти у відставку і нічого не писати. Вчився він – і не знав, до чого може послужити йому наука; не довідавшись цього, він вирішив скласти книги у кут і байдуже дивитися, як їх покриває пил. Виїжджав він в суспільство – і не вмів собі пояснити, навіщо люди в гості ходять; не объяснивши, він кинув всі свої знайомства і став цілими днями лежати на дивані. Все йому надокучило й остогидло, і він лежав на боці, з повним свідомим презирством до “мурашиної роботі людей”, убивающихся і суетящихся бозна з чого.
“Обломовщина” як соціально-психологічне явище не зникло із знищенням кріпосницького ладу. Пережитки її – інертність, відсталість, егоїзм, паразитизм, лінощі, розхлябаність, нехлюйство – продовжують жити. “Обломовщина” страшна тим, що вона губить здібних, талановитих людей і перетворює ні в що, в жалюгідних невдах.