Твір “Велика Білолоба” Чехов

Це, по-моєму, дуже зворушливий розповідь – про людяність у звірів. Всі герої дуже зворушливі. Не милі, а саме зворушливі. Наприклад, вовчиця… Як же її можна назвати милою? Вона сувора мати-одиначка, яка змушена виховувати дітей, тобто вовченят. Вона вже в похилому віці, автор підкреслює це. Їй важко і фізично, і морально з вовченятами. Крім того, голодно. У неї не вистачає часу і сил на ловлю видобутку. Але їй доводиться йти і щось шукати, а то у неї не стане молока. А ще зима – сніг, холод, зовсім нелегко сім’ї вовків!

І ось з-за такого стану вона одного разу краде цуценя, якого, звичайно, не можна їсти. Хоча він такий теплий і навіть місцями вгодований. А вовчиця так голодна і зла, що навіть збиралася, але не змогла. Щеня смердить… собаками! Логічно, це не ягня. Крім того, щеня дуже добродушний і дурний. Тобто, якщо б він гарчав і гавкав на вовчицю, то вона б його тут же загризла, а він лизнув її в ніс, хвостом крутнув… Такий бовдур! І тоді було вже пізно повертати його назад до будинку людей, але і залишити його на півдорозі вона не наважилася. Раз вже так, то вовчиця потягла його в нору, як іграшку для вовченят. Нехай вчаться боротьбі!

Але і тут все вийшло не зовсім так, як вона вирішила. Бідна вовчиця! Цей щеня став весело грати з вовченятами. Він таким веселим виявився, що всі вони подружилися. У підсумку, голодний Білолоба пішов додому сам. І дорогу знайшов, все-таки у нього нюх хороший. Та не такий вже він безглуздий. Його господар (забавний дід Гнат) посварився на нього, зрозуміло, навіть за вуха одлупив. Але навряд чи покарав нетямущого цуценя сильніше. Дід адже подумав, що це щеня влаштував весь безлад, переполошив всіх. Виходить, що завдяки цуценятко вовчиця залишилася ціла, її навіть не стали шукати. Хто б міг подумати, що вовк віднесе цуценя? Навіщо?! Ось як буває.

До речі, звуть цього цуценя Білолоба, так як у нього пляма на лобі. І автор пише, що цього цуценя опуклий лоб.

В оповіданні герої – тварини, які міркують, турбуються… Головний “думаючий” герой – вовчиця. Є, звичайно, ще чоловік – той самий Гнат. Однак він зовсім старий і, здається, не дуже розмірковує. Показана одна його особливість, що він, зазвичай випивши, сам собі командує при ходьбі “повний вперед” або “стоп машина”. Це звичка у нього від роботи залишилася. Чехов окреслив історію цього героя ось такими деталями. Відомо, що Антон Павлович волів лаконічність, стислість занадто об’ємним описами.

Можна навіть сказати, що ця розповідь схожа на байку. Ось тільки моралі тут спеціально не виводиться, ніхто не висміюється. Бувають, звичайно, такі нещасні матері, які думають лише про те, як прогодувати дітей. Напевно, можуть щось наплутати в суєті і турботу. Головне, щоб все закінчувалося благополучно! Як у цьому оповіданні.

Мені ця історія дуже сподобалася. Сподіваюся, що у вовчиці все добре – вона змогла виростити дітей. Білолоба адже не міг їй сказати, як у мультику, щоб вона, якщо що, заходила. Втім, він і так її вже виручив.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: