Твір “Тема кохання у поезіях Гайне”

Змінюються часи і влада, змінюються життя і людський світогляд. Але незмінними залишаються найвищі істини, незмінною лишається людська потреба любити. Нерозгаданою залишається таємниця душі, в якій невгасаючим вогнем горить священне і нездоланне почуття любові.

Поповнив скарбницю поетичних освідчень у коханні й відомий німецький письменник Генріх Гейне в книзі поезій, яка принесла йому світову славу. Численні вірші збірки “Книга пісень” були навіяними нерозділеним коханням поета до кузини Амалії, а згодом до її молодшої сестри Терези. Цій темі присвячені перші розділи циклу “Страждання юності”, “Сновидіння” і “Пісні”.

Поет живе у світі дивних сновидінь. Кожний вірш розділу – це опис сну, видінь, що відвідують поета.

Дійсність і сон, примари і реальність поєднуються в цих віршах.

Поет повністю занурився у свій відчай, але це не скорботна, безнадійна примиреність, а бурхливе почуття. Ніде поет не бачить світлого починання, скрізь безпросвітна темрява.

Любов у Гейне – сила, що несе неминучу загибель. Сам поет – нещасний закоханий, який болісно переживає “її” невірність, одна з численних жертв.

У світі, де живе поет, здається, немає живих справжніх людей. Це привиди і брехливі маски, що приховують підлість і нікчемність. Брехливе, оманливе бачення і сама кохана поета.

Розповідь про гірку нерозділеного кохання продовжується у “Піснях”.

Вранці я встаю і питаю:

А під вечір нарікаю –

Марно я в нічній задумі

Сон до тебе зву, –

У забутті, в смутку мрії

Цілий день живу.

Ці два розподіли циклу “Страждання юності” мають внутрішню єдність, бо вони варіюють одну й ту ж тему. Ми обертаються в зачарованому колі одних і тих же почуттів і переживань, мотивів і образів.

У циклах “Ліричне інтермеццо” та “Повернення” Гейне знову розповів про своє нещасливе кохання, але по-іншому. У цих циклах – історія кохання поета. Поет описує блаженний стан закоханості. На все у світі поет дивиться закоханими очима, – він навіть починає розуміти мову зірок, а Мадонна в Кельнському соборі здається йому схожою на його кохану. Як не полонили поета його любовні переживання, він все ж може пожартувати: він більше не кохає лілію, троянду, сударку і сонце, він любить тільки “її”.

Любов невичерпна і вічна, як саме життя. Попри всі біди, злигодні у світі владарює чистота, честь, гідність і любов. Різні віки, різні мови. Єдине – кохання.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь