Твір “Тамань – герой нашого часу”

Надалі розповідь ведеться від особи Печоріна. З усіх приморських містечок Тамань здалася йому самим поганим місцем, де йому доводилося бувати: він там ледь не помер з голоду, і, до того ж, його ще хотіли втопити. Печорін приїхав в Тамань пізно вночі. Марно проискав вільне житло в місті, він знайшов притулок у хаті на самому березі моря. Спочатку на стукіт його в хаті ніхто не відгукувався, але, врешті-решт, виповз від туди сліпий хлопчик років чотирнадцяти сказав, що нікого нема, хазяйка пішла в слобідку, і, коли повернеться, він не знає. Печорін лягає спати, але не може заснути. Раптом він помічає, що у вікні повз нього хто-то майнув. Печорін виходить з хати і бачить сліпого хлопчика, який несе під пахвою якийсь вузол. Зацікавившись, Печорін йде за ним, спускаючись стежкою до моря. На березі сліпий зустрічається з жінкою. Вони ведуть розмову про якийсь Янко. Жінка каже, що через бурі Янко не припливе, але сліпий їй заперечує. Хвилин через десять до берега човен причалює. З неї виходить чоловік середнього зросту в татарській шапці. Жінка і сліпий допомагають йому витягати з човна вантаж. Потім, з клунками на плечах, вони розходяться. Печорін в темряві поступово втрачає їх з поля зору.

На наступний день він їде у фортецю Фанагорию, щоб дізнатися у коменданта, коли можна буде вирушити далі, в Геленджик. Комендант нічого не може сказати, бо стоять біля причалу кораблі поки не готові до відплиття.

Козак, службовець у Печоріна денщиком, повідомляє йому, що “тут нечисто і люди недобрі”. Про це попередив його козачий урядник. Печорін намагається розпитати господиню, але та каже, що вона глуха. Тоді він хапає за вухо сліпого хлопчика і вимагає відповісти, куди тог ходив вночі. Сліпий, заплакавши, відповідає, що нікуди не ходив.

Вирішивши “дістати ключ від цієї загадки”, Печорін сідає на камінь біля тину, дивиться на море. Раптом він чує пісню. Піднявши очі, Печорін побачив на даху хати дівчину з розпущеним волоссям. Вона пильно вдивлялася в далечінь, то міркувала сама з собою, то знову приймалася співати. Печорину здається, що він чув її голос раніше. Дівчина пробігає повз нього, зупиняється і пильно дивиться йому в очі. Цілий день вона крутиться біля його квартири. Печорін заводить з нею розмову і питає, що вона робила на даху хати вдень? Дівчина відповідає загадками. Тоді він переказує їй все, що бачив минулої ночі і загрожує донести коменданту. Під вечір дівчина приходить до Печорину і призначає зустріч вночі на березі. По закінченні двох годин він вирушає до моря, завбачливо захопивши з собою пістолет і попередивши козака. Дівчина пропонує йому покататися на човні. Відпливши на досить велику відстань від берега, незнайомка обіймає Печоріна, зізнається йому в любові. У той же час вона дістає його пістолет і кидає у воду, а потім намагається виштовхнути з човна і самого Печоріна, який не вміє плавати. Йому вдається викинути дівчину у воду і доплисти на човні до берега. Печорін піднімається на скелю і звідти бачить “свою ундину”, выжимающую з волосся морську піну. Незабаром причалює до берега Янко. Дівчина каже йому, що все пропало. Приходить сліпий з якимось вузлом. Янко карає сліпому берегти те місце, де лежать багаті товари, каже, що тепер стало небезпечно, і він їде шукати роботу в іншому місці, а дівчину забирає з собою. Сліпий же йому не потрібен, і, залишившись один, хлопчик довго плаче. Печорину стає сумно: “І навіщо було долі кинути мене в мирний коло чесних контрабандистів? Як камінь, кинутий в гладкий джерело, я стривожив їх спокій і, як камінь, ледь сам не пішов на дно!”. Він повертається додому і вирішує негайно виїхати. Взявшись за збори, Печорін виявляє пропажу кількох цінних вешей. Його осіняє думка, що це їх ніс вночі сліпий у вузлі під пахвою. Вранці Печорін залишає Тамань.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам