Фольклорні джерела образу Собакевича билинні і казкові богатирі (Еруслан Лазаревич, Ілля Муромець і т. п.). Можливі літературні джерела: Тарас Скотинин з комедії Д. Фонвизииа “Недоросток”, медведеподоб-ний розбійник Бурдаш з роману М. Загоскіна “Юрій Милославський”. Богатирська міць Собакевича (нога, взута в чобіт велетенського розміру), подвиги за обіднім столом (ватрушки “набагато більше тарілки”, “індик зростанням з теляти”, з’їдена зараз “половина баранячого боки”), богатирське здоров’я Собакевич (“п’ятий десяток живу, жодного разу не був хворий”) пародіюють вигляд і діяння казкових та билинних богатирів. Прізвище Собакевич формально не пов’язана з його зовнішнім виглядом: Собакевич схожий “на середньої величини ведмедя”; колір особи “розжарений, гарячий, який буває на мідному п’ятаку”; його ім’я – Михайло Семенович – також вказує на фольклорного ведмедя.
Однак асоціативно прізвище відповідає характеру і портрета: у Собакевича “бульдожа” хватка і особа; крім того, до людей він ставиться, як ланцюговий пес (пор. іронічно обіграні Гоголем слова С. після згоди продати душі: “так вже вдача такий собачий: не можу не принести задоволення ближнього”). Грубість і незграбність – суть портрета С. Природа, створюючи його обличчя, “рубала з усього плеча: вистачила сокирою раз – вийшов ніс, вистачила іншій – вийшли губи, великим свердлом ковырнула очі і, не обскобливши, пустила на світ…”. Бездушність С. підкреслює метафорична підміна особи широкої молдаванской гарбузом, а ніг – чавунними тумбами. Речі навколо С. повторюють важке і міцне тіло господаря: міцний і асиметричний будинок, “як у нас будують для військових поселень німецьких колоністів”; селянські хати і колодязь з корабельного дуба, але без всяких різьблених візерунків; пузатое горіхове бюро – досконалий ведмідь; стіл, крісло, стільці, здавалося, говорили: “І я теж Собакевич!” Навіть дрозд схожий на С.
Собакевич прив’язаний до земного і будує так, ніби має намір жити вічно, не думаючи ні про смерть, ні про душу; С. бездітний (пор. євангельську притчу про багача, настроившем нові житниці: “Але Бог сказав йому: “безумний! в цю ніч душу твою візьмуть у тебе; кому ж дістанеться те, що ти заготовив?” (Єв. від Луки, 12:20)). С. – господар, матеріаліст, і йому немає справи до “скарбів на небесах”. Гіпертрофована практичність С. контрастна солодкуватим “эмпиреям” Манілова, так само як звичка лаяти все підряд, бачити в усіх мерзотників і шахраїв протиставлена захопленої ідеалізації людей, притаманною Манилову. Губернатор у Собакевича “перший розбишака в світі”, “за копійку заріже”. Весь місто – христопродавцы, “шахрай на шахрая сидить і шахраєм поганяє. Один там тільки і є порядна людина: прокурор; та й той, якщо сказати правду, свиня”. Чиновники, на думку С., “даром бременят землю”, а стряпчий Золотуха – “найперший хапуга у світі”.
Собакевич русофіл і ненавидить все західне. Він готовий перевішати німців і французів, так як ті придумали дієту, уявляючи, “що і з російським шлунком сладят”. С. не деталізує, він прихильник цілого, гігантського. У цьому, відповідно С., виявляється істинно російська натура: “У мене свинина – всю свиню давай на стіл, баранина – всього барана тягни, гусак – всього гусака!” У поліцмейстера, поки гості розмовляли, С. “доїхав” осетра. Душа Собакевич похована під вагою плоті або, за словами Гоголя, десь за горами закрита “толстою скорлупою”, “як у Кощея безсмертного”. Про душі С. згадує тільки торгуючись з Чичиковим, зводячи її невловиму сутність до суто речовинній оболонці, до їжі: “У вас душа людська все одно що хлопець репа” (пор. “редька, варена в меду”).
Нереалізовані героїчні потенції “змертвілої” душі С. пародійно представлені портретами героїв грецького національно-визвольного руху 1821-1829 рр .. (Маврокордато, Миау-чи, Канарі), втім, їх героїзм, виключно лубочного спрямування, вироджується у С. в порожню зовнішню грандіозність (“товсті стегна і нечувані вуса”), підкреслену алогизмом портрета Багратіона, “худого, худенького, з маленькими прапорами і гарматами”, “у самих вузьких рамках”.Собакевич “людина-кулак”. Метафора Гоголя висловлює загальнолюдську пристрасть, олицетворенную в образі С.,- пристрасть до важкої, земному, тілесному. Це – корисливість особливого роду, воно кардинально відрізняється від беспочвенного, хиткого користолюбства Чичикова; навпаки, воно предметно, по-хазяйськи міцно (навіть “мертві душі” у С. не погань-душа, а “сильний горіх, все на відбір”), за душу С. “заламує” сто рублів і не гребує шахрайством, підсунувши в список душ бабу – “Єлизавету Горобця”. Сила і воля С. (“Ні, хто вже кулак, тому не розігнутися в долоню!”) позбавлені ідеалу, серцевини, душі, по суті, вони так само мертві, як мрійливість Манілова чи скупість Плюшкіна, в кінцевому рахунку вони гальмують рух “птаха-трійки” Русі.