Про Батьківщина свята,
Яке серце не тремтить,
Батьківщина… Який високий сенс закладений в одному короткому слові!
Для кожної людини це слово – щось своє, особисте, особливе. Думаючи про батьківщину, ми представляємо велику, прекрасну країну, в якій народилися, відчуваємо гордість від того, що є частиною цього великого світу.
Мала батьківщина – це те місце, де я з’явилася на світ, де прозвучали мої перші слова, де живуть мої тато і мама. Моя мала батьківщина – це Белгородчина. Це те місце, де все рідне і знайоме. Тут і дерева якісь особливі, і птахи співають по-особливому, їх пісні близькі, рідні і зрозумілі. Слухаючи їх, здається, що вони змогли б багато чого розповісти про цьому чудовому краї.
Напевно, не помилюся, якщо скажу, що “відчуття” батьківщини приходить до кожного з нас саме в дитинстві. Як-то раз бабуся принесла мені жменьку суниць, зірваної в саду. Я і зараз відчуваю цей незабутній смак свіжих ягід – таких не купиш на ринку. Адже вони з рідних місць, з нашої маленької батьківщини. Згадую маленького грайливого кошеняти в нашому дворі, з яким радісно грала, величезна горде тварина, яке вразило мене своєю могутністю і красою, а пізніше я дізналася, що це кінь.
Перше дитяче враження дуже сильне яскраве, тому перше враження від зустрічі з конем мені запам’яталося надовго.
Мене цікавили багато факти, пов’язані з кіньми. Коли я навчилася читати, я дізналася, що кінь символізує інтелект, мудрість, знатність, світло, динамічну силу. Це типовий символ родючості, мужності і могутньої влади.
Зараз можу сміливо стверджувати, що для мене символом моєї малої батьківщини є саме кінь – працьовите, витривала тварина.
Чому? Та тому, що моя рідна Белгородчина така ж мудра, знатна. Землі у нас родючі. Мій край характеризується потужною владою, високим інтелектом, позитивною динамікою розвитку. А люди, що живуть тут, працьовиті, які присвятили себе на благо батьківщини.
Згадую свою першу зустріч з конем, зіставляю норов цього тварини з характерами людей мого краю, і спостерігаю подібності, мене охоплює почуття гордості за народ, що живе на цій благодатній землі.
Я пишаюся хлопцями, які проходять військову службу, бабусями, які виховують онуків, лікарями, не відходять від хворих у палатах, вчителями, у стотисячний раз пояснюючими закони Ньютона, міліціонерами на посаді, шахтарями, льотчиками, робітниками, студентами.
Я пишаюся духом російської людини, його характером. І нехай він знаходиться в постійному пошуку себе. Це російська натура, що вимагає розвитку, прагнуча до досконалості.
Я пишаюся стежками, по яких ходжу в школу, каштанами, що прикрашають вулиці, птахами, славно співаючими, тваринами, прикрашають наше життя.
Любов до батьківщини – в кожному з нас. Вона в нас з народження, вона в нас від наших батьків і дідів.