Посилання в село Михайлівське, що знаходилося в дали від міст, загублене в глушині соснових лісів, була для Пушкіна важким випробуванням. Після галасливої, велелюдною Одеси, де він мав можливість спілкуватися з друзями, йому було важко переносити самотність. Це було майже тюремне ув’язнення йому не дозволялося нікуди виїжджати, за ним було встановлено поліцейський нагляд. Лише творча робота допомогла поетові пережити посилання і зберегти твердість духу і віру в краще. “Поезія врятувала мене, я воскрес душею”, – написав він згодом.
Пушкін провів у Михайлівському майже два роки замкнутою, самотнього життя, наповненою читанням і творчістю. Він ближче познайомився з народним життям, місцевими традиціями та звичаями, усною творчістю.
Самим близьким і відданим другом Пушкіна в період посилання була його няня Аріна Родіонівна. Їй він зобов’язаний і знайомством з народною поезією, з руською народною мовою.
Пушкін у своєму усамітненні пильно стежить за розвитком російської літератури і громадської думки: йому надсилають журнали, альманахи, нові книги, він веде активне листування.
Саме у Михайлівському геній поета досягає своєї зрілості. “Я можу творити”, – зізнається він. Їм завершена поема “Цигани”, написано кілька глав роману “Євгеній Онєгін”, трагедія “Борис Годунов”, поема “Граф Нулін”, десятки віршів і серед них – ” Я помню чудное мгновенье…”, “Вакхическая пісня”, ” 19 жовтня 1825 р.”, оспівують любов, дружбу, розум, творче натхнення і свободу.
Романтична на перший погляд ( незвичайні обставини, яскрава особистість героя) поема “Цигани” розвінчує героя – індивідуаліста ( “він для себе лише хоче волі”). Вперше в поезії Пушкіна з’являється думка про те, що суспільство має свої закони, якими кожен окремий чоловік повинен підкорятися.
Пізнання законів життя суспільства присвячена трагедія “Борис Годунов” (1825) – одне з найбільш чудових творів Пушкіна. Важливий вибір часу дії трагедії – кінець 16 століття – початок 17 століття; початок Смутного часу, коли виникла загроза самому існуванню української держави і особливо яскраво проявилися сили, що впливають на життя та історію країни. Сам поет так визначив тему трагедії: “Людина і народ”. Ів ній стверджується думка про те, що доля кожної людини, будь то простий смертний або цар, пов’язана з долею народу.
Пушкін створює психологічно складний образ царя Бориса. Це людина певної історичної епохи, “людина високого державного духа”, розумний і вольовий, не позбавлений, однак, вад і слабкостей. З образами царя Бориса і самозванця пов’язана основна проблема трагедії – взаємовідносини народу та царської влади. Народ – головна дійова особа трагедії. Він – основа держави і сила здатна зруйнувати “вищу владу”. Поет усвідомлює трагедію народу, в його силу і слабкість: темній і роз’єднаний, він не може вирішити свою долю і долю держави самостійно, без участі бояр. Тому результат народного бунту завжди гіркий: на зміну одному тиранові приходить інший.
У трагедії “Борис Годунов” Пушкін досяг історичної достовірності, об’єктивності та правдивості у зображенні характерів дійових осіб та історичних подій ( вони не ідеалізовані і не осовременины). Це твір новаторський, вільний від застарілих правил класицизму – в ньому Пушкін прагне “воскресити минуле століття у всій його істині”, втілюючи в своєму творі нові художні принципи зображення дійсності: “правдоподібність відчуттів у передбачуваних обставинах”, “мова, що відповідає характеру героя”.
У роботі над “Борисом Годуновим” сформувався художній реалізм Пушкіна.
У Михайлівському Пушкін дізнався про придушення повстання декабристів, в якому брали участь багато його друзі, члени таємних революційних товариств. Жорстока розправа царського уряду над учасниками повстання потрясла поета: п’ять осіб, у тому числі Пестель і поет Рилєєв, з якими Пушкін був близький, були повішені, а 120 чоловік заслано на каторгу в Сибір. Серед них були його найближчі ліцейські друзі – Пущин і Кюхельбекер. Поразка декабристів Пушкін пережив як особисту трагедію. Кілька місяців він очікував рішення царя про свою долю. У паперах майже кожного заарештованого декабриста знаходили його вірш, тому для його арешту були всі підстави. Але в ході слідства жодних даних проти поета зібрати не вдалося. І Микола 1, знаючи про великий вплив поезії Пушкіна на освічену частину суспільства, вирішив звільнити його з посилань і цим залучити на свій бік. Однак свобода отримана від царя особисто, була обманом. За Пушкіним було встановлено таємний нагляд поліції. На пошті проглядалися його листи. Цензура забороняла друкувати трагедію “Борис Годунов”.