У кожного в житті є своя справа. Мені здається, працю будь-якого людини повинен зустріти повагу, будь то робота столяра, інженера, вчителя або музиканта. Кожен старанний і віддає всього себе своїй справі людина гідна уваги й пошани. Проблема неввічливості, грубості, байдужості по відношенню до людської праці піднята в даному тексті.
Розмірковуючи над проблемою, автор розповідає нам історію про кримському оркестрі, який давав безкоштовно грав для відпочиваючих в Єсентуках. Більшості слухачів не припали до вподоби класичні твори, і люди повели себе грубо, шумно залишаючи свої місця прямо під час музичного заходу: “…з обуреннями, вигуками, лайкою покидали, ніби обдурили їх у найкращих вожделениях і місцях”. Ліричний герой відчував сором за поведінку відпочиваючих, не поважають музикантів, які “…з усіх сил, можливостей і таланту свого намагаються передати страждання композитора”.
Всім ходом оповіді автор хоче донести до нас думка про те, що не можна бути такими “недалекими”, байдужими та егоїстичними по відношенню до праці інших людей.
Я повністю згодна з автором. На підтвердження своїх слів мені б хотілося навести притчу, яку одного разу почула від бабусі. В оповіданні йшлося про батька, який запропонував своєму синові кинути в камін чесно зароблені главою сім’ї гроші. Син вагався, але після наполягань батька спалив купюри, тоді батько запропонував кинути гроші, зароблені самим сином. Герой не зміг, посилаючись на те, що він занадто багато зусиль витратив на їх заробіток. Ось так погано часом ми обходимося з працею інших людей. Притча змушує задуматися про повагу до чужій роботі.
Безперечно, праця людини викликає повагу з боку оточуючих. Герой роману Тургенєва “Батьки і діти” Євгеній Базарів – справжній трудівник. Він вважає, що тільки непосильною працею можна досягти мети. Базарів за походженням – син простого лікаря, тому багато чого він домігся лише своїми зусиллями, безмежною жагою знань. Незважаючи на суперечливі погляди на життя і деякі необачні вчинки, до нашого героя неможливо не відчувати повагу. Так і дворові хлопчаки, і слуги сім’ї Кирсановых, у яких гостював Базарів, тягнулися до Євгена, хоча він і не думав шукати їх розташування. Дійсно, можна не любити цього героя, але його не можна не поважати, адже праця нікому н дається легко.
Мені здається, людину треба судити не тільки по його власній праці, але і по тому, як він поводиться з чужим. Здатність до шанування чужої праці – ось що дійсно викликає повагу.