Період існування Древньої Русі – це відрізок історії від кінця 9-го століття до татаро-монгольського вторгнення в 13 столітті-м.
Писемність на Русі (мається на увазі слов’янське лист кирилицею) з’явилася ще в 9-му столітті. Розквітом письмового творчості, давньоруської літератури, літописання став період правління київського князя Ярослава Мудрого. Поряд з письмової, розвивалася і усна народна література: билини про богатирів (наприклад, оповідь про Микулу Селяниновиче), скоморошьи пісні, зберігалися. В 11-12 століттях остаточно оформився давньоруський кодекс законів “Руська правда”.
Стародавня Русь на початку свого існування як державного об’єднання була язичницькою. Прохристианские джерела відзначають, що єдиного культу серед язичників не було і різні культи ворогували між собою, що разобщало країну.
Правління верховного київського князя Володимира Великого ознаменувало великий перелом в історії Русі. Цей правитель у пошуках релігії, що об’єднала б усі підвладні йому на той час російські племена і землі (полян, древлян, кривичів, радимичів, в’ятичів, чудь і інших), вирішив звернути свої народи в християнство. Думка незгодних у розрахунок не приймалося. Язичницькі ідоли, що стояли в Києві – столиці князівства, були скинені, замість них поставлена кам’яна Десятинна церква.
Початок одинадцятого століття кияни зустріли вже новоокрещенными в річці Дніпро. В правління сина Володимира, київського і новгородського князя Ярослава, зазначається чималий розквіт давньоруської культури. Видаються рукописні книги, майстерно оформлені. Будується Києво-Печерський монастир, Софійський собор, активно розвиваються мистецтво іконопису, мозаїки, мистецтво фрески. Перші школи для дітей відкрилися ще при Володимирі.
Звичаї того часу, зрозуміло, помітно відрізнялися від нинішніх. Князь Володимир запровадив обов’язкову виплату десятини на користь православної церкви. На ці гроші і будувалися храми. Матеріальне виробництво було небагатим – речі дуже цінувалися, передавалися з покоління в покоління, окремий чоловік мав дуже небагатьом “скарбом”. Навіть одна рукописна книга була в будинку великою цінністю і служила ознакою добробуту. До кінця існування держави населення, раніше жило за більш демократичними правилами, стало помітно нерівні за соціальним статусом: холопи, челядь і їх поведінка суворо визначалися законодавчо, ні кроку вліво, ні кроку вправо за межами заборон.