Все далі відходять у минуле події Великої Вітчизняної війни, але і з плином часу вони не втрачають свого значення. Коли в мирне життя людей уривається війна, вона завжди приносить горе і нещастя в сім’ї. Російський народ випробував на собі тяготи багатьох воєн, але ніколи не схиляв голову перед ворогом і мужньо переносив всі негаразди. Велика Вітчизняна війна, що тривала чотири довгих роки, стала справжньою трагедією, катастрофою. І юнаки, і чоловіки, навіть люди похилого віку і жінки піднялися на захист Батьківщини. Війна вимагала від них прояви кращих людських якостей: сили, мужності, відваги. Тема війни, великого подвигу російських людей стає на довгі роки найважливішою темою в російській літературі.
Борис Васильєв – один з тих письменників, хто сам пройшов важкими і довгими дорогами війни, хто сам захищав рідну землю зі зброєю в руках. Найталановитіші, на мій погляд, твори цього автора – “У списках не значився” і “А зорі тут тихі…”. Мене захоплює та правдивість, з якою пише Васильєв. Всі його твори – це переживання очевидця, а не вигадки фантаста.
Повість “А зорі тут тихі…” розповідає про далекі події 1942 року. В розташування зенітно-кулеметної батареї, якою командує старшина Васьков, закидають німецьких диверсантів, а у нього під керівництвом тільки молоденькі дівчата. Припускаючи, що німців не дуже багато, Васьков вирішує знищити загарбників, за допомогою п’ятьох своїх “вояк”. І він дійсно виконує своє завдання. Але занадто дорогу ціну заплатив Васьков (краще без прізвища: акценту на особистої вини Васкова у автора немає, суворо судить себе сам герой. – Прим. авт.) за переможний підсумок бою.
Не дуже поважали дівчини свого старшину: “пеньок замшілий, в запасі двадцять слів, та й ті з статутів”. Небезпека зблизила всіх шістьох, розкрила кращі людські якості старшини, готового пожертвувати своїм життям заради порятунку дівчат. Старшина – справжній боєць, адже він і всю фінську пройшов. Напевно, саме завдяки таким Васковым була здобута велика перемога у війні.
Однією з моїх улюблених героїнь у цій повісті стала Рита Осянина. Зовсім нелегка доля склалася у цієї тендітної, молоденької дівчинки. Сержант Осянина була помічником старшини в групі. Васьков відразу виділив її серед інших у групі: “сувора, не сміється ніколи”. Рита гине останньої в групі, і вона покидає цей світ, усвідомлюючи, що ніхто не може звинуватити її в боягузтві. Як ясно представляється мені стан дівчини в ці останні миті. Як добре дихати… Ловити останні секунди цієї найбільшої, найпрекраснішої радості вдихати цей терпкий, підбадьорливий повітря! Як хочеться, як хочеться жити. Ще година, ще хвилину! Ще секунду. Але все вирішено. Зроблено все, що треба і можна. Своєї ж дитини Рита довіряє старшині, як найдорожчій людині.
Руда красуня Комелькова тричі рятує групу. Перший раз на сцені біля протоки. У другій – допомагаючи старшині, якого вже майже переміг німець. У третій – вона приймає вогонь на себе, повівши фашистів від пораненої Осяниной. Автор милується дівчиною: “Висока, руда, білошкіра. А дитячі очі – зелені, круглі, як блюдця”. Письменник примушує читача відчути всю важливість… і глибину Жениного подвигу. Я не знаю чому, але саме її доля вразила мене. Ще на самому початку війни всю сім’ю Жені розстріляли німці, не пощадив навіть молодшого брата. Але, незважаючи на це, дівчина не зачерствіла душею, не стала грубою і жорстокою. І ця чудесна дівчина гине, але гине непереможеною, здійснюючи подвиг заради інших. Я думаю, що смерть не владна над такими людьми.
Особливу симпатію в читача (та й у самого старшини Васкова) викликає Ліза Бричкина. Ліза народилася в маленькому будиночку, в лісовій глушині. Дочка лісника, Ліза вже з раннього дитинства полюбила російську природу. Мрійлива Ліза. “Ех, Ліза-Лізавета, вчитися би тобі!” Але ні, війна перешкодила! Не знайти тобі свого щастя, не писати тобі лекцій: не встигла побачити все, про що мріяла! Ліза Бричкина гине, бажаючи скоріше перейти болото і покликати підмогу. Вмирає з думкою про свій завтрашній день…
Маленька і непомітна Галя Четвертак… Так і не подорослішала, смішна і незграбно дитяча дівчисько. І смерть у неї була такою ж маленькою, як і вона сама.
Тендітна Соня Гурвич, любителька поезії Блоку, теж гине, повернувшись за залишеним старшиною кисетом. Поведінка кожної з п’яти дівчат – подвиг, адже вони зовсім не пристосовані до воєнних умов. І навіть “негероические” смерті, при всій їх уявній випадковості, пов’язані з самопожертвою.
І залишається старшина Васьков. Один серед болі, муки, один зі смертю. Один? Уп’ятеро більше тепер у нього сил. І що було в ньому кращого, людяного, але захованого в душі, все розкривається раптом. Смерть п’яти дівчат, його “сестричок”, залишає глибоку рану в душі старшини. Адже в кожній він бачить майбутню матір, у якої могли бути діти, внуки, а тепер “не буде цієї ниточки! Маленькій ниточки в нескінченній пряжі людства!”.
Війна не обійшла стороною російських жінок, фашисти змусили воювати і матерів, справжніх і майбутніх, у яких самою природою закладена ненависть до вбивства. У цих дівчат, зовсім різних за характером, було одне, що об’єднало їх почуття: вони любили Батьківщину, вони були готові на самопожертву. Вони стали солдатами. Страшно уявити милих, зовсім юних дівчат з автоматами на плечах. Вони пожертвували своєю молодістю, своїм щастям заради нашого майбутнього, нашої радості і молодості. Ми не забудемо їх. Бо людський біль забувати не можна. Не можна закинути спогади про неї в самий дальній, самий курний кут пам’яті і ніколи не діставати їх звідти. Це потрібно пам’ятати. Пам’ятати, щоб не допустити повторення.
Забути біль Великої Вітчизняної війни не тільки можна, але й неможливо. Ще не один десяток років про цю страшну трагедію народу і про це великий подвиг російського людини нам нагадуватимуть сухі цифри бездушної статистики. І ще довго, дуже довго, навіть якщо згорять всі архіви, про цю трагедію будуть нагадувати нам художні твори. І багато покоління, читаючи книги Б. Васильєва, Ю. Бондарева, К. Симонова, М. Шолохова, Ст. Некрасова, Ст. Панової та інших авторів, будуть згадувати героїчну боротьбу російських людей у цій війні, будуть відчувати біль за перервані ниточки людських доль і пологів.