У 1831 – 1832 роках повісті вийшли у світ у двох збірниках під загальним заголовком “Вечори на хуторі поблизу Диканьки”. І в передмові до першої збірки, і по всій книзі, написаній від імені пасічника Рудого Панька, Гоголь свідомо протиставив світської, “панської” літературі з її манірністю і внутрішня манірність свої повісті, як твори, створені народом і відбивають його життя і його поезію. І вони дійсно були такими.
Сама тематика повістей переконливо говорить про це.
Створюючи свої повісті, Гоголь майстерно і широко використовував народну творчість, почерпнувши звідти не тільки сюжети, але і багато образи (смішного чорта, злої баби, мужики-простака, цигана-пройдисвіти), характер і прийоми народного гумору, влучні народні слова, самий склад мови.
“Вечори” цінні тим, що у них Гоголь показав душевну силу народу, його глибоку людяність, глибину і повноту його почуттів, багатство його мови.
Прекрасні парубки та дівчата, що живуть простий і цілісної життям. Живим втіленням народної сили, істинного патріотизму є сміливі, рішучі борці за батьківщину, начебто Данила Бурульбаша з повісті “Страшна помста”.
Але життя народу не тече рівно і щасливо. Природному прагненню народу до повноти життя на рідній землі перешкоджають ворожі сили. Вони втілені у Гоголя в страшних образах.
Такі, наприклад, Басаврюк і відьма в повісті “Вечір напередодні Івана Купала”, силою золота що погубити трудової людини – батрака Петруся, чаклун, що продає свою батьківщину ворогам (“Страшна помста”).
І поки існують в світі злі сили, не може бути для народу справжнього щастя та безхмарного життя, справжнього веселощів. Навколишнє Гоголя кріпосницька дійсність ясно говорила йому про тяжку долю людини в цьому жорстокому світі, про життєві негаразди, про людському горі. Ось чому навіть у таких веселих повістях “Вечорів”, як “Сорочинський ярмарок”, чуються нотки смутку, туги. “І важко і сумно стає серцю, і нічим допомогти йому”, – такими словами закінчує Гоголь повість “Сорочинський ярмарок”.
І не випадково в кінці другої частини “Вечорів” вміщено оповідання “Іван Федорович Шпонька і його тітонька”, за своєю тематикою і строго реалістичного характеру зовсім несхожий на казково-поетичні повісті “Вечорів”. Тут Гоголь вперше виступає в якості сатирика, викривального духовне убозтво і кріпосницькі звичаї поміщиків.
“Вечори на хуторі поблизу Диканьки” з’явилися важливим етапом на творчому шляху Гоголя. Вони стали тим зерном, із якого виросли наступні твори великого письменника. Тут визначилася ідейна спрямованість Гоголя: любов до народу, джерела краси і повноти життя, і ненависть до “вульгарність вульгарного людини”, “небокоптителя”, “существователя”.
“Вечори” мали великий успіх. Вже по отриманні першої частини збірника Пушкін писав в одному зі своїх листів: “Зараз прочитав “Вечори біля Диканьки”. Оки здивували мене.
Ось справжня веселість, щира, невимушена, без манірності і манірності. А місцями яка поезія! Яка чутливість!
Все це так незвичайно в нашій нинішній літературі, що я досі не опам’ятався”.