У свідомості Н. В. Гоголя завжди існував образ ідеального міста, з прекрасною, “душевної” атмосферою. Містами його життя були Петербург, а потім Риму. Ще в роки гімназії Гоголю і в мріях, і уві сні бачився Петербург. Потрапивши в місто своїх мрій зовсім юним, Гоголь відчував великі труднощі, роблячи перші кроки на шляху до письменництва. Після щирої, сонячної України Петербург здався йому сірим, важким і похмурим містом, байдуже поглядають на копошаться в ньому людей. Через кілька років у Гоголя вже сформувалося повне враження про Петербурзі, з його важкою атмосферою, але велич міста немов гіпнотизувало письменника.
Великий Петербург став важливим мотивом у творчості Гоголя. Згадки про неї є майже в кожному творі письменника: в “Вечорах на хуторі поблизу Диканьки”, у комедії “Ревізор”, в “Повісті про капітана Копейкине” з “Мертвих душ”, в циклі петербурзьких повістей. Яскраво і барвисто виглядає Петербург у повісті “Ніч перед Різдвом”: “…раптом заблищала перед Вакулою Петербург… Боже мій! Стукіт, грім, блиск; по обидва боки громадяться чотириповерхові стіни. Йому здавалося, що всі доми спрямували на нього свої незліченні вогненні очі й дивилися”. Це опис Петербурга передає мрії юного Гоголя про місто-казка з небаченими чудесами, з розкішними палацами і садами, де живе сама цариця, яка виконує бажання.
У Гоголя Петербург постає як фантасмагоричний, примарний місто, де все хитко і дивно зміщено. Химерно переплітаються реальне і фантастичне, величне і низьке, прекрасне і потворне. Тут може статися неймовірне. Наприклад, ніс майора Ковальова живе окремо від власника і прекрасно себе почуває.
Письменник зображує і реальний Петербург, місто чиновників, які живуть своєю бюрократичною життям. У цьому випадку Гоголь використовує прийом соціальної сатири. Петро Перший збудував це місто, він же своїм велінням заснував величезну армію чиновників, яких поділив табелем про ранги на чотирнадцять розрядів. У Гоголя вулицями пишного, парадного Петербурга ходить нещасний, пограбований, принижений чиновник чотирнадцятого класу Акакій Башмачкіна. Чиновницько-бюрократичний місто доводить героя до цілковитого отупіння. Це місто контрастів: поруч з б’є в очі розкішшю у багато разів важче голодувати, щоб зібрати грошей на шинель. Смерть Башмачкина походить від зіткнення з якимсь “значною особою”, що представляє закон. Дрібного чиновника, “маленької людини” розчавила безжальна, мертва бюрократична машина.
У повісті “Невський проспект” Гоголь також пише про двох ликах Петербурга. На початку повісті письменник, як захоплений провінціал, вигукує: “Немає нічого краще Невського проспекту, по крайней мере в Петербурзі…”. По вулиці рухаються капелюшки, вуса, дамські рукави, сюртуки, а осіб немає. Гоголь показує суєту бездуховного світу, з якого зник жива людина. Краса і пишність виставлені напоказ, а за ними приховані брудні двори, підвали, де живе біднота, публічні будинки, “де людина святотатственно придушив і посміявся над усім чистим і святим, що прикрашає життя”. Петербург живе за законами трагедії і фарсу. Закінчуючи розповідь, автор попереджає: “О, не вірте цьому Невському проспекту! Я завжди закутуюся міцніше плащем своїм, коли йду по ньому, і намагаюся зовсім не дивитися на зустрічаються предмети. Все обман, все мрія, все не те, чим здається!”
Тільки поживши в Римі, Гоголь зрозумів, що знайшов, нарешті, своє місто мрії. Він писав: “Росія, Петербург, сніги, негідники, департамент, кафедра, театр – все це мені снилося”. У повісті “Невський проспект” герой Гоголя, художник Піскарьов, який мріяв знайти ідеал у гонитві за примарою, з розпачем вигукує: “О, як огидна дійсність! Що вона проти мрії?”
Тема Петербурга у Гоголя пов’язана з владою мертвого над живим, з придушенням всього живого, з омертвінням і знеособленням людини, з призрачностью того, що відбувається, з неможливістю відрізнити правду від брехні, ява від сну.