Багато сучасники А. П. Чехова нарікали на те, що головна риса чеховських оповідань – це невизначеність і незавершеність, неясність того, що буде далі, і відсутність аналізу причин того, що сталося. Один критик проникливо зауважив, що “це не відсутність художнього кінця — це нескінченність, та победительная, життєстверджуюча нескінченність, яка незмінно відкривається нам у всякому створення справжнього мистецтва. Дуже часто Чехів виявляє в самих, здавалося б, пересічних людей несподівані для читачів нескінченність, невичерпність внутрішнього світу. Саме так відбувається, наприклад, в оповіданні “Душечка”. Але непередбачуваність людини дуже часто обертається розчаруванням, коли людина раптом, без будь-яких зовнішніх причин, замикається в собі і, як ні парадоксально, з-за цього себе втрачає, тоне у дрібної, повсякденному житті. Саме цій темі присвячена трилогія, що включає оповідання “Про любов”, “Агрус”. “Людина у футлярі”, які я розгляну в цьому творі.
В оповіданні “Про любов” герой Альохін оповідає співрозмовникам про невдалої історії своєї любові: живучи в селі, він познайомився зі своїми сусідами Лугановичами – подружньою парою – і покохав Ганну Олексіївну, яка також відповіла йому взаємністю. Але ця любов нічим не закінчується в результаті: герої розлучаються у вагоні поїзда, що відвозить Ганну Олексіївну на курорт, розуміючи, що все втратили, марно витративши даний час.
На перший погляд, тема “футлярности” – аж ніяк не центральна в цьому оповіданні. Однак, придивившись до героїв та їх участі у всіх подіях уважніше, читач виявляє велику складність проблеми. Так чи інакше, “футлярными” виявляються всі герої цього оповідання.
Так, Альохін постає освіченою, розумною людиною, тонко відчуває і вміє розмірковувати. Однак протягом усіх відносин з Ганною Олексіївною він прикидається тільки її іншому, не може і не хоче знайти потрібні слова, щоб прояснити справжню природу того, що відбувається між ними. І не останню роль тут відіграє той факт, що Анна Олексіївна одружена, а отже, визнання в любові неминуче спричинить за собою необхідність щось міняти, брати на себе відповідальність за себе і за неї, за прийняте рішення. Рішення виниклої проблеми – як раз те, що Альохін не в змозі зробити, весь час побоюючись, “як би чого не вийшло”. Замкнутість на собі і в собі не дозволяє йому піти на пояснення з коханою жінкою – легше виявляється втратити любов, ніж прийняти рішення і вийти за межі своєї “шкаралупи”, свого “футляра”. Так, особистість Альохіна за своєю природою неоднозначна: він дійсно є людиною освіченою та інтелігентною, але одночасно закритим від світу і від іншої людини. Його роздвоєність проявляється і в протилежних оцінках Лугановича. Крім того, Альохін виявляється не здатний побачити, що Луганович також “футлярный” людина, який відрізняється від героя оповідання “Людина в футлярі” Бєлікова тільки тим, що колись наважився одружуватися.
Герой оповідання “Агрус” довгі роки пристрасно прагнув придбати своє власне маєток, “є на зеленій травичці, спати на сонечку. дивитися на поле і ліс”. На це він кладе своє життя: служачи чиновником, Микола Іванович Чимша – Гімалайський всіма силами прагне накопичити грошей, щоб придбати своє власне господарство. Його мрія в результаті збувається, до нещастя для нього: герой деградує, перед цим зводить в труну дружину скупістю і економією, втрачає все, що мав колись.
Коли брат приїжджає в маєток побачити його, то герой вже став схожий на товсту, жирну свиню – “того й гляди хрюкнет в ковдру”. І все навколо нього – і собака, і куховарка – схожі на свиней. Однак і Іван Іванович є свого роду “футлярным” людиною, він вдивляється в новий образ Миколи Івановича, як у дзеркало. Будучи людиною досить внутрішньо багатим, він ясно бачить за зовнішнім досконалим задоволенням брата безмежну вузькість, ущербність і потворність. Дуже важливим є той факт, що не тільки брат Івана Івановича зазнає фатальні зміни особистості, глибинна причина яких в тому, що він закритий від всіх, але і сам Іван Іванович є людиною, яка цього світу неоткрыт. Як зразок поведінки і єдину можливість існування він проголошує драматизм, неможливість гармонії. Герой принципово не довіряє людської особистості, покладаючи надії тільки на можливість якогось абстрактного щастя. І читач може припустити, що одна з причин того, що сталося з його братом, полягає в тому, що коли-то сам Іван Іванович не захотів піти на контакт з ним, почути його, тим самим підштовхнувши його до “футлярности”.
Останнім оповіданням в трилогії є “Людина в футлярі”. У цьому творі масштаби закритості, ступінь “футлярности” людини показана Чеховим як доведена до свого апогею в образі головного героя – вчителя словесності Бєлікова. Цей герой максимально пішов у себе – настільки, що парадоксальним чином став тираном для всіх оточуючих, так що на його похороні всі раптово відчувають звільнення. Ситуація ускладнюється тим, що Чехов робить свого героя вчителем словесності. Така професія передбачає відкритість до людей (інакше неможливо донести щось до іншого) і речі (або ж людина ніколи по-справжньому не зрозуміє і не відчує свій предмет), Бєліков ж відсторонений від усіх і всього настільки, наскільки це виявляється в його силах. Герою надається шанс змінити і себе, і своє життя, коли він знайомиться з Варварою. Однак на такий кардинальний крок герой не наважується – його не вистачає на це, він вже занадто глибоко й безповоротно пішов у себе, замкнувся від всіх і всього.
Зникає близькість між братами, не складаються стосунки закоханих, гине від своєї “футлярности” Бєліков, немає справжнього розуміння і між оповідачами. Тема “футлярности” у Чехова – це тема відсутності контакту й порозуміння між людьми, які, замкнувшись у собі, пішовши в “футляр”, виявляються не здатними до близькості з іншою людиною і світом.