Прочитавши розповідь “Лівша”, написаний Миколою Семеновичем Лєсковим, я відчув дуже сильну образу за нашу Вітчизну.
Письменник торкнувся у своєму творі дуже важливі питання, які актуальні й донині. Тобто, незважаючи на те, що з часів “Лівші” пройшло вже дуже багато років, ситуація в Росії не надто змінилася. Багато наші талановиті люди, що живуть у російській глибинці, на жаль, так і залишаються невизнаними геніями.
Лєсков втілює в образі Лівші весь руський народ, що володіє простотою, скромністю і лагідністю.
Російська людина звик задовольнятися малим, не цінує себе, а держава, як і раніше наживається на цьому.
До влади інший раз приходять нахабні і жадібні до грошей люди, які переслідують лише власні інтереси. А в тіні залишаються по-справжньому талановиті люди, які гідні жити заможно і щасливо.
Лєсков показує, що за кордоном зовсім інше ставлення до талановитих людей: їхня праця високо цінується, вони отримують щедрі винагороди. Але російська людина, якого і є Лівша, відрізняється патріотизмом, відданістю своїй Батьківщині, тому не може покинути рідний край.
Лівша не пишався своїми вміннями, не мав нахабство просити щедрі гонорари за свою роботу, хоча міг би. Він міг робити те, що для англійців здавалося неможливим. Ніхто з усіх закордонних майстрів не зміг би виконати таку тонку ювелірну роботу. Лівша і його товариші змогли навіть підкувати блоху, але при цьому він не бачив у своїй роботі щось незвичайне.
Миколи Семеновича Лєскова вдалося в розповіді “Лівша” показати справжнє ставлення російської держави до свого народу. Символічно навіть те, як Батьківщина зустріла Лівшу, – його пограбували і “кинули”, в результаті чого він помер. Лівша хотів розповісти цареві про те, що дізнався за кордоном, як правильно потрібно зберігати зброю, але він не встиг цього зробити. А коли перед смертю попросив лікаря передати цю інформацію царя, то лікар відмахнувся від нього, відповівши, що для цього є генерали.
Після прочитання розповіді “Лівша” у мене з’явилося відчуття смутку і розчарування. Стало прикро за багатьох наших російських людей, які в силу своєї скромності і відданості державі залишаються нікому непотрібними і невизнаними.