Повість “Вітя Малєєв в школі і вдома” (1952) насичена веселій динамічністю сюжетних поворотів, передавальних безпосередність ребячьего сприйняття життя, що створюють простір для домислювання читачем того чи іншого персонажа. Письменник розповідає про події, які сталися у житті двох учнів четвертого класу протягом навчального року. Розповідь ведеться від особи Віті Малєєва. Кожна глава повісті розкриває новий епізод з життя Віті і Кістки, двох друзів, і все четвертого класу, в якому вони навчаються. І кожен епізод по-своєму сприяє розвитку основної ідеї, яка переконує у важливості товариської взаємодопомоги, піонерського колективізму, дисциплінованості, самостійності.
Ось один з таких епізодів. Всі в класі знали, що Ігор Грачов зіпсував стіну, намалювавши вугіллям морячка, жартували, сміялися, милуючись морячком, говорили один одному: “Це Ігор Грачов намалював, тільки, цур, не видавати”.
Дуже тактовно, без порушення достовірності подій дитячої життя розвивається цей епізод, до якого письменник звертається у розділах III і IV. Простежимо динаміку його: спочатку опис факту і легковажного ставлення хлопців до нього, потім бесіда вчительки з класом і рішення хлопців не видавати товариша, але разом з тим засудження його вчинку. Далі розмова з директором та опис того, що відчув при цьому Вітя Малєєв, якому здавалося, що Ігор зараз встане і визнається у вчинку. Події нагнітаються, не втрачаючи своєї життєвої переконливості.
Автор не дає полегшеного рішення навіть такого, здавалося б, попутного в оповіданні епізоду, який, здавалося б, побічно пов’язаний з основними персонажами. Психологічно достовірно перемежовуючи хід подій гумористичними й драматичними деталями, завершує Носов розвиток епізоду з морячком в главі IV, знаходячи емоційно і педагогічно вірну його розрядку. Гумор Носова не вибачлива посмішка дорослої людини, зверхньо глядящего на дитячий світ, це вміння під певним кутом зору розглядати події дійсності, віддаючи їм багато своєї душі.
Письменник чудово володіє засобами гумористичного докору. Власне пряма мова персонажів з лаконічним авторським коментарем чудово сприяє цьому. Ремарки автора в епізоді вигаданої хвороби Кістки супроводжуються репліками хлопчика.
Костя “розгублено зупинився”, “зашкутильгав до ліжка”, “став виправдовуватися”, “пробелькотів”, “пробурмотів”. Переважання дієслів у попутних зауваження письменника дає можливість стежити за героєм так, як ніби він весь час знаходиться перед нашими очима. Особливістю повісті є й те, що Костя – не негативний у звичному розумінні цього терміна персонаж. Можна сказати, що це “уявно-негативний” герой. У поданні читача виникає образ підлітка симпатичного, але заплутався в безглуздих труднощі, що виникли з його вини.
Костя сам розуміє це, і в його репліках відображається невпевненість і жалюгідна спроба захистити свою позицію. Але йому не вдається збити з пантелику наполегливих хлопців, і вони задають гостре питання: “А чому ж ти все-таки в школу не ходиш?”
Автор чудово знає дитячу мова. Він стежить за точністю розвитку діалогу, даючи гумористичні псевдоніми, на кшталт “ябеди”, застосовуючи знижену лексику: “з’їхав з глузду”, “не бреши”, “кинь прикидатися”, порівняння розмовного вжитку: “почервонів, як варений рак”. Якщо порівняти розмову хлопців з Кісток (глава XV) з діалогом про морячка, намальованому Ігорем Грачовим (III розділ), можна легко помітити, що письменник показує, як змінилося ставлення хлопців класу до негативних вчинків товаришів. У діалозі про рисунку хлопці, розповідаючи один одному новину, додавали: “тільки не видавати”, а в діалозі з Кісток у відповідь на його звинувачення у ябедництві сказали: “Раз ми попередили тебе, значить, не ябеди”.
Носов вміє передати гумор різних ситуацій, розуміючи природу дитячого мислення, орієнтуючись на конкретність і логічність його. Це дозволяє наповнити повість педагогічним змістом, не створюючи відчуття ваговитості виховного елементу в ній. Письменник викриває в очах читачів-підлітків хитрощі, до яких часто вдаються хлопці. Костя і Вітя отримали двійки в чверті, обидва засмучені, і Шишкін ділиться з Вітею своїм рішенням:
“А я не буду перед святом показувати двійку. Навіщо я буду мамі свято псувати?” “Але після свята адже все одно доведеться показувати”. “Ну що ж, після свята, звичайно, а на свято всі веселі, а якщо я покажу двійку, всі будуть нудні. Ні, нехай краще все веселі будуть, навіщо я буду засмучувати маму марно?
Я люблю маму”.
Цей діалог важливий не тому, що він викриває маленьку хитрість Кістки, намагається умовити самого себе і товариша не показувати будинку табель. Він важливий тому, що виховує відраза до найменшого прояву святенництва, вбиваючи його в самому зародку. Читачеві зрозуміло, що справа не в любові до матері, а в спробі уникнути неприємностей удома. Автор повісті розкриває всю непривабливість навіть майже несвідомої спекуляції на почуттях до матері, на зовнішньому прояві турботи про неї.
Так відбувається формування в читача-дитину відрази до лицемірства, вдавання, самозаспокоєння. Гумористична тональність може виховати більше позитивного в людині, чим явно відверта нотація.
Повість “Вітя Малєєв в школі і вдома “, як і інші повісті Носова, має велике виховне значення. Вона змушує серйозно замислитися про багато не тільки дітей, але і дорослих. Дорослі читачі зможуть оцінити поради, пов’язані з правильною організацією виховання в школі і в сім’ї.
Юні читачі з її допомогою розберуться в поняттях колективізму, дружби, обов’язку, самодисципліни.