Твір А. С. Пушкіна “Постріл” відкриває його прозовий цикл “Повісті Бєлкіна”. Структура повісті відрізняється складністю, так як автор вводить в оповідання крім себе ще двох оповідачів і розділяє твір на дві частини. За допомогою цього незвичайного композиційного прийому автору вдається набагато глибше розкрити характери персонажів.
Основним оповідачем є А. С. Пушкін, який виступає в оповіданні як якийсь підполковник. Будучи дійовою особою обох частин повісті, підполковник спочатку розповідає історію про Сильвіо, а потім, у другій частині – про графа. По суті, повість “Постріл” – це історія трьох дуелей. Головним її героєм виступає Сільвіо – віртуозний стрілок, що заслужив своїм талантом повагу всіх офіцерів гарнізону.
У молодості герой змагався з одним з полкових товаришів, який своїм багатством, зовнішньою красою і розумом викликав заздрість у Сільвіо, звик бути першим у всьому. Сильвіо не хотів миритися з таким станом справ, і навмисно йшов на конфлікт з графом. Нагрубивши супернику, герой досяг своєї першої дуелі. Шляхом жеребкування було визначено, що перший буде стріляти граф, але той лише зачепив головний убір суперника. Настала черга Сильвіо, але через спокою графа і його невимушеного поведінки герой відмовився стріляти, так як його завданням було зробити супернику боляче морально, змусити її страждати так, як страждав він сам.
А життя противника не була для нього цінного на той момент – у молодого графа не було прихильностей, йому не було чим дорожити, звідси його спокій. Тоді Сільвіо залишив постріл за собою і вирішив почекати, коли настане відповідний час, щоб помститися.
Друга дуель героя не відбулася, як ні парадоксально, з-за першою. Один з офіцерів образив Сильвіо, але він відмовився від дуелі, незважаючи на те, що міг легко пристрелити кривдника. Звичайно, своїм вчинком герой викликав подив у однополчан, але Сільвіо вважав, що у нього є борг – його помста, тому він не може піддавати своє життя ризику завчасно.
Через роки відбулася третя дуель героя, яка стала вирішальною в його житті. Доля стріляти першим знову випала графу, але той знову дав осічку. І тут Сільвіо побачив на обличчі свого супротивника ті почуття, яких чекав довгі роки – переляк і сум’яття. Цього герою виявилося достатньо. Сильвіо відмовився стріляти, адже мета була досягнута.
Автор подає нам образ головного героя з трьох різних точок зору. Спочатку ми дізнаємося про Сильвіо від підполковника, потім від самого Сільвіо, і нарешті, дивимося на нього очима графа. Така незвичайна структура твору дає читачеві можливість побачити справжнє обличчя героя, жвавіше представити його характер і більш об’єктивно оцінити його вчинки. Так, спочатку Сільвіо здається нам якимось лиходієм, мстивим і сміливим, потім ми бачимо, що насправді він вразливий чоловік з загостреним самолюбством, якому властиві імпульсивні вчинки.
Причиною його поведінки є невпевненість у собі, природна доброта і навіть благородство душі. Сильвіо здогадується, що ці риси його характеру не викликали б схвалення в офіцерському середовищі, тому ховається за маскою лиходія. І все-таки, у результаті позитивні якості героя взяли верх над його боязкістю і скритністю – Сильвіо навчився прощати.
На перший погляд може здатися, що твір А. С. Пушкіна є повістю про кількох дуелях, але автор вклав у неї глибший зміст, розповівши нам історію однієї душі.