В 30-е роки XIX століття Гоголь пише ряд повістей з петербурзької життя, які повністю увійшли у збірник під назвою “Петербурзькі повісті”: “Невський проспект”, “Ніс”, “Портрет”, “Шинель”, “Записки божевільного”. Основною для них є тема маленької людини, задавленого укладом навколишньої дійсності.
Повісті петербурзького циклу продовжують галерею так званих мертвих душ, яка була розпочата автором ще в збірці “Миргород”. Петербург тут постає свого роду містом мертвих, своєрідною фантасмагорією, в якій не знаходиться місця нормальним людським почуттям, адже тут навіть закоханість і різні щирі пориви зустрічають нерозуміння, оскільки людині цілком подобається те життя, якій він живе, що видно з повісті “Невський проспект”. Тут людські якості виявляються абсолютно неважливими: навіть ніс, одягнений в вицмундир, їздить у кареті вулицями. Також тут панує влада грошей, яка губить в людині всі найкращі якості (повість “Портрет”). Відьми тут позбавлені своєї казково-міфологічної атрибутики – це просто продажні жінки легкої поведінки, издевающиеся над справжнім, чистим, щирим почуттям (“Невський проспект”).
Показово те, що Гоголь побачив і дуже небезпечні риси у своїх героях, причому не тільки в високопоставлених чиновників, хабарників і казнокрадах, але і в так званому маленькій людині. Принижений і забитий, позбавлений всякого гідності і божественної душі, герой може перетворитися в нечисту силу, наприклад у повісті “Шинель”, де Башмачкіна після смерті в образі привида лякає перехожих; або піти в той світ, де він уявляє себе важливим і значним, як в “Записках божевільного”.
Головний герой повісті “Шинель” Акакій Акакійович Башмачкіна – титулярний радник, переписывающий папери в департаменті. Він у всьому ображений долею, але не нарікає, а навпаки, лагідний, смиренний і начисто позбавлений честолюбних мрій. У нього немає ні сім’ї, ні друзів. За людину його ніхто не вважає. Матеріал з сайту //iEssay. ru
Шиття шинелі для нього стало не тільки порятунком тіла від холоду, але і піднесенням душі, своєрідним утвердженням людської гідності.
“Маленька людина”, на думку Гоголя, страшний саме тому, що він настільки малий, що в нього не вміщується ні одна божественна іскра.
Автор намагався у своїх творах зрозуміти шляху Росії, знайти і показати ту дорогу, яка веде до Бога, тому він і зображує “мертві душі”, щоб врятувати душі живі від погибелі.
Таким чином, сатира Гоголя носить філософсько-епічний характер.