Героїзм і патріотизм радянського народу, яскраво проявилися в роки Великої Вітчизняної війни, взаємопов’язані. Ці два поняття – сторони однієї медалі. Країна не витримала б такого страшного і суворого випробування, якщо б не жила єдиною думкою: “Все для фронту, все для перемоги!” Солдати самовіддано воювали, не маючи ні вихідних, ні свят, але так само жив і тил: адже солдатам потрібні були патрони, снаряди, зброя, винищувачі і бомбардувальники, танки, гармати, зенітки, щоб бити фашистів. Все це робили в тилу.
Країна “кувала перемогу” спільними зусиллями всього народу. Замість тих, що пішли на фронт до верстатів встали їх батьки і матері, дружини і діти. Дідусь розповідав, що їм, підліткам, не достающим до верстата, робили спеціальні підставки і ніяких поблажок – дванадцять годин у верстата, а в перезміну – вісімнадцять. Спали тут же, в цеху, щоб не витрачати час на дорогу додому і назад. Та й холодно було вдома, а на заводі, близько ливарного цеху, був невеликий “закуток”, там зазвичай відсипалася зміна. Дід зі сльозами згадував, що їх вивезли на Урал, верстати ставили на відкритому місці під навіси і відразу починали випускати снаряди, кулі. А стіни зводили пізніше.
В колгоспах жінки, старики і діти ростили хліб, картопля, овочі, зберігали худобу, щоб було чим годувати армію. Наше покоління мало замислюється про минуле, про Велику війну, яку не просто пережили, а героїчно вистояли – адже вона йшла майже чотири роки!
Звідки бралися душевні і фізичні сили? Гордість охоплює мене, коли думаю, що країна не тільки воювала, вона жила суворою і натхненною життям – знімалися кінофільми: “Іван Грозний”, “Російські люди”, працювали театри, письменники і артисти виїжджали на фронт, допомагаючи бійцям в обложеному Ленінграді. Д. Д. Шостакович написав у блокадному Ленінграді свою Сьому симфонію, Твардовський – поему “Василь Тьоркін”, в Ташкенті будувався драматичний театр. Ні, такий народ неможливо поневолити! Я пишаюся своєю приналежністю до великої Росії!
