Твір “Патріотизм це любов до Батьківщини”

Про любов до Батьківщини сказано чимало щирих і високих слів. Патріотизм – це одне з тих людських почуттів, на якому заснована життя всякого суспільства. На мій погляд, без нього не могли б існувати ні окрема держава, ні вся людська цивілізація.

Любов до Батьківщини живе в душі кожної людини, складаючи невід’ємну частину повноцінної особистості. Своїм корінням вона сягає в далеке минуле. Ще у Гомера ми зустрічаємо слова: “Знамення краще – за батьківщину хоробро битися”. Глибину і особливість патріотичного почуття в людині відзначав і Лукіан: “Містам, їх величчю, блиском, досконалості будівель дивуються багато, батьківщину ж люблять всі”. Про те, що Родина – найкраще джерело творчого натхнення для всякого художника, сказав П. Беранже: “Вітчизни голос – голос Музи”.

А яким непідробним почуттям пройняті знамениті слова А. Грибоєдова: “І дим Вітчизни нам солодкий і приємний”; яка глибока народна мудрість закарбувалась у висловлюванні Я. Коласа: “Немає в людини нічого прекраснішого і дорожче Батьківщини. Людина без Батьківщини – жебрак людина”. Ось чому ми можемо сказати, що любов до Батьківщини – це один із самих прекрасних зразків любові взагалі. Знаменитий оратор Цицерон залишив нам таке нагадування: “Нам дорогі батьки, дорогі діти, близькі, родичі…

Але всі уявлення про любов до чого-небудь поєднані в одному слові – вітчизна. Який чесний чоловік стане коливатися, померти за неї, якщо він може принести цим їй користь?”.

Зазвичай ми розуміємо патріотизм як любов до рідної землі і того народу, який на ній живе і до якого ми самі належимо за народженням. І ми не сприймаємо одне без іншого. Але іноді почуття до рідної землі і почуття до свого народу як би роз’єднуються: людина любить Батьківщину, але не своїх співвітчизників. Так, наприклад, чеський філософ Я. Колар протиставляв ці два почуття, ставлячи любов до народу вище любові до рідної землі: “Що повинен розумна людина любити більше – країну чи народ, вітчизну чи націю? Вітчизну ми можемо легко знайти, якщо навіть ми його втратили, але націю і мову – ніде і ніколи; Батьківщина сама по собі є мертва земля, чужорідний предмет, це не людина; нація ж є наша кров, життя і дух, особиста властивість”.

Відомий російський композитор С. Рахманінов, по всій видимості, дотримувався зовсім іншої думки. Він і його дружина відчували гаряче почуття любові до Росії. І коли вони опинилися в Швейцарії, то створили під Люцерном подобу Іванівки – далекої російської села, в якій колись жили. Але при всій схожості навряд чи можна де – небудь ще відтворити неповторний рідний куточок. Композиторові подобалося це місце. До нього навіть повернулося натхнення, і він знову став складати музику. Але одного разу він з невимовною тугою проговорився: “Хіба тут комарі? Вони і жалити-то не вміють. Не те що наш, іванівський – уп’ється, світу божого не взвидишь”.

Великий російський письменник, лауреат Нобелівської премії Бунін І. з ностальгією говорив: “Скільки росіян позбавилися сили на чужині. Від бідності, від хвороб? Не знаю, думаю, набагато більше від туги по Тверській вулиці або який-небудь злиденній селі Петухівці, що загубилася серед боліт і лісів…”. А з листа А. Чехова з Ніцци до своєї сестри Бунін І. виписав для себе такі слова: “…працюю, до великої досади, недостатньо багато і недостатньо добре, бо працювати на чужій стороні за чужим етолом незручно…”.

Інший російський письменник в еміграції згадував слова свого земляка, який жив у Парижі: “А що цей Париж? Нічого особливого. Ось наші краї: їдеш тиждень по болотах і нікуди не виїдеш!”

Так що протиставлення Батьківщини та її народу, на мій погляд, абсолютно неправомірно.

Тим же почуттям єднання і нерозривному зв’язку з батьківщиною були народжені слова В. Буніна восени 1941 року, коли фашистські війська стояли біля стін стародавньої Москви: “У своєму будинку можна посваритися, навіть побитися. Але коли на вас бандити прут, тут вже, батечку, всі чвари треба відкласти в сторону та всім світом за чужинцям ахнути, щоб від них пух і пір’я полетіло. Ось Толстой проповідував непротивлення злу насильством, писав, що війни потрібні лише влада придержащим. Але, напади ворог на Росію, війну продовжував би проклинати, а всім серцем за своїх хворів. Так вже нормальний, здоровий чоловік влаштований, і по-іншому бути не повинно. А російська вражений тугою і любов’ю до Батьківщини сильніше, ніж хто-небудь…”.

У громадянську війну адмірал А. Колчак проголосив себе “верховним правителем Росії”. Він лютою ненавистю ненавидів більшовиків і клявся до останньої краплі крові боротися з ними. Він говорив, що померти від рук більшовиків – “все одно, що бути з’їденим домашніми свинями”. Але коли виникла небезпека, що золотий запас може потрапити в руки чехів, адмірал сказав: “Нехай воно дістанеться більшовикам, ніж чехам. І серед більшовиків є російські люди”.

Є багато прекрасних слів про те, яким величезним натхненням є Батьківщина Не тільки для видатних письменників, художників і музикантів, але і для простих людей. І у всіх цих висловлюваннях є одна думка: справжній патріот відчуває щастя тільки тоді, коли щаслива Батьківщина і її народ. І він навіть у вигнанні робить все, щоб було саме так.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: