У російській літературі є твори, в яких головні герої являють собою тип “зайвої людини”. Одним з таких творів є роман А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”. Вважається, що саме в пушкінському романі і з’явився перший в літературі “зайвий людина”.
Саме поняття “зайвий людина” було сформульовано В. С. Тургенєвим в середині XIX століття. “Зайвим” називали героя з дворянського середовища, що перебуває в конфлікті із суспільством, нездатного реалізувати себе у відповідності зі своїми знаннями і здібностями. Він завжди був розумніший за інших, тому не міг існувати в гармонії з суспільством, яке й виховало його за своїми законами.
Євгеній Онєгін – головний герой роману А. С. Пушкіна – як раз і є таким “зайвою людиною”. Давайте спробуємо розібратися в цьому питанні. Чому ж Онєгін ставиться до цього типу людей? Хто він такий? Яке місце займає в суспільстві?
Євгеній Онєгін – виходець з дворян. Він отримав гарну освіту, хоча ми відчуваємо і іронію в деяких пушкінських рядках: “…француз убогій, / Щоб не измучилось дитя, / Вчив його всьому жартома…” Онєгін “стрижений по останньої моді; / Як dandy лондонський одягнений”, знає французьку, латинську, красиво говорить, уміє танцювати, може підтримати будь-яку розмову. Світське суспільство прийняло Євгенія з розпростертими обіймами: “Світло вирішив, Що він розумний і дуже милий”. Онєгін з головою поринув у світське життя. Він кожен день роз’їжджає по гостям, по балам, за маскарадам. Йому скрізь ради, жінки його люблять і чекають його уваги. Але всі ці святкові дні, розваги, порожні розмови набридли Євгенію. Він не може знайти собі місця в цьому суспільстві.
Випадково “волею долі”, потрапивши в село, Онєгін міг би почати нове життя. Він намагається писати, але нічого путнього не виходить з-під його пера, береться за книжку, але теж довго не може займатися цією справою. Хоча в селі Онєгін береться за ведення свого господарства. Він навіть полегшує селянську “данину”: “Ярем він панщини старовинної / Оброком легким замінив”. Але триває це недовго. Онєгін не здатний постійно займатися якоюсь справою. Все стає нудним і одноманітним. Це відбиток того самого суспільного виховання. Навіть у любові Онєгін не може бути самим собою. На щире визнання Тетяни Ларіної він відповідає повчальної промовою про те, як має поводитися дівчина. Він не приймає її любові, кажучи про своїх світських манерах і перевагах. А через два роки буде гірко про це жалкувати.
Онєгін розумніші і освіченіші того суспільства, в якому живе. У нього є свій талант, але він не здатний його застосувати. Ті закони, переконання, порядки, які живуть у світі, не зробили Онєгіна щасливим. Він “зайвий людина”. І навряд чи вже зможе жити в гармонії з собою і суспільством. А. С. Пушкін дає можливість читачеві уявити, яким буде Онєгін згодом, він залишає відкритим фінал роману. Але, на мій погляд, Євгеній Онєгін збереже тип “зайвої людини”.