Традиційно вважається, що цінність збереглися і дійшли до нас словесних пам’яток давньоруської літератури полягає в історичному описі і багатогранному розгляді чоловічих доль. При цьому несправедливо забувається значимість жіночої теми. Однак тенденція створення жіночих образів простежується, наприклад, у “Слові о полку Ігоревім”, в якому образ Ярославни, дружини полоненого князя Ігоря, наповнений величезною чуттєвої енергією. Невщухаючий плач, прямо звернений до разыгравшимся природним стихіям, багато в чому схожий на таємничу язичницьку молитву.
Після сумного звістки про остаточному розгромі Игорева війська у висушеній спекотними сонячними променями половецького степу збожеволіла від горя, молода княжна піднімається на фортечну стіну в Путивлі. Лише там, залишившись на самоті, вона дозволяє упряжки її душу сумі вирватися назовні, і віддається горестному стогону.
Ярославна розуміє, наскільки по-різному їх з Ігорем положення, як далекі вони один від одного. Вона продовжує перебувати на нескореної рідній землі, а її коханий – на чужій, непривітною, ворожої. Неспроста в текст лягає нагадує рефреном фраза: “О руська земля! / Ти вже за пагорбом”. У спробі здобути визнання князь під час бойового походу все далі віддаляється від руської землі і, врешті-решт, втрачає непорушний зв’язок з природою. Віддана дружина, знаючи, що їй безглуздо звертатися до половецької землі, намагається відмолити його у решти трьох стихій. У поривчастого вітру, у темних вод Дніпра, у палючого сонця.
Здавалося б, жінка, раптово уражена трагічною поразкою чоловіка, повинна бути безпорадно розгубленою, але ніжний і разом з тим вольовий образ княжни Ярославни розкривається іншого боку. Він стає воістину канонічним уявленням про нескінченно вірною і безмежно люблячої супутниці, сила віри і почуттів якої направляє на допомогу Ігорю норовливі світові стихії.
Все ще гневающееся на безрозсудного князя за нехтування знаменням, сонце все ж заходить за горизонт, занурюючи степу в напівтемряву. Вітер, наостанок голосно сколихнув все навколо, допомагає поранений Ігорю, а потім поступово вщухає і прямує далі, залишаючи вирвалися на свободу втікачів у спокої. Води Дніпра тихо відступають, більше не перешкоджаючи, а, навпаки, допомагаючи їм повернутися під захист рідних земель.
Образ Ярославни збірний – це уособлення всіх жінок і самої Древньої Русі, разом мучаться від кривавих втрат дорогих і улюблених людей.