Роман “Євгеній Онєгін” створювався Пушкіним протягом 8 років (з 1823 по 1831). Якщо перші розділи роману були написані молодим поетом, майже юнаків то заключні глави писав вже людина з чималим життєвим досвідом. Це “дорослішання” поета відображено в романі. Головний герой – Євгеній Онєгін – так само як і сам поет дорослішає, розумнішає, набирається життєвого досвіду, втрачає друзів, помиляється, страждає. Як же показані етапи життя героя у творі? Назвою роману Пушкін підкреслює центральне положення Онєгіна серед інших героїв твору.
Онєгін – світський парубок, столичний аристократ, отримав типове для того часу виховання під керівництвом француза-гувернера в дусі літератури, відірваної від національної та народної грунту. Він веде образ життя “золотої молоді”: бали, прогулянки по Невському проспекту, відвідування театрів. Хоча Онєгін і вчився “чого-небудь і як-небудь”, він все ж має високий рівень культури, відрізняючись в цьому відношенні від більшості дворянського суспільства. Пушкінський герой – породження цього суспільства, але разом з тим він і чужий йому. Благородство душі, “різкий охолоджений розум” виділяють його із середовища аристократичної молоді, поступово призводять до розчарування в житті і користь світського суспільства, до невдоволення політичною та соціальною обстановкою: “Ні, рано почуття в ньому охолонули. Йому набрид світла шум. “
Порожнеча життя мучить Онєгіна, їм опановує нудьга, нудьга, і він залишає світське суспільство, пробуючи зайнятися суспільно-корисною діяльністю. Панське виховання, відсутність звички до праці (“праця наполеглива йому був тошен”) зіграли свою роль, і Онєгін не доводить до кінця жодного з своїх починань. Він живе “без мети, без праць”. У селі Онєгін веде себе гуманно по відношенню до селян, але він не замислюється над їх долею, його мучать свої власні настрої, відчуття порожнечі життя. Порвавши зі світським суспільством і будучи відірваний від життя народу, він втрачає зв’язок з людьми. Він відкидає любов Тетяни Ларіної, обдарованої, морально чистої дівчини, не зумівши розгадати глибини її запитів, своєрідність натури. Онєгін вбиває свого друга Ленського, піддавшись становим забобонам, злякавшись “шепоту, реготу дурнів”. У пригніченому стані Онєгін залишає село і починає мандри по Росії. Ці мандри дають йому можливість повніше поглянути на життя, переоцінити своє ставлення до навколишньої дійсності, зрозуміти наскільки безплідно він розтратив своє життя. Онєгін повертається в Столицю і зустрічає ту ж картину життя світського суспільства.
У ньому спалахує любов до Тетяни – тепер вже заміжній жінці. Але Тетяна розгадала себелюбство і егоїзм, що лежать в основі почуття до неї, і відкидає любов Онєгіна. Любов’ю Онєгіна до Тетяни Пушкін підкреслює, що його герой здатний до морального відродження, що це не збайдужіла до всього людина, в ньому ще киплять сили життя, що за задумом поета, повинно було пробудити в Онєгіні і прагнення до суспільної діяльності. Образ Євгенія Онєгіна відкриває цілу галерею “зайвих людей”. Слідом за Онєгіним були створені образи Печоріна, Обломова, Рудіна, Лаевского. Всі ці образи є художнім відображенням російської дійсності.