Одним з найбільш пам’ятних у моєму житті став день, коли я вперше пішов до школи. Мені дуже хотілося туди потрапити, тому що деякі з моїх друзів вже встигли стати школярами, і я тягнувся за ними. Я довго фантазував, як буду сидіти за партою, слухати вчителя, навчуся читати і писати.
Але коли цей день, нарешті, настав, я злякався. Мама розбудила мене вранці і сказала, що пора йти в школу, мене чекає нова форма і букет квітів для вчительки. Я відповів їй, що не хочу йти і краще залишуся вдома. Мама дуже здивувалася, адже вона знала, як я хотів піти в перший клас. Їй довелося мене вмовляти і пояснювати, що в цьому немає нічого страшного, і я заведу в школі багато нових друзів.
Коли я підійшов до школи, там вже було багато людей, вони всі метушилися і шуміли. Потім нас побудували в шкільному дворі на лінійці. Мене поставили в пару з дівчинкою Танею (ми з нею дружимо досі). Лінійка була дуже урочистою, директор привітав усіх із початком нового навчального року, старші хлопці виконували пісні, присвячені шкільної пори. В кінці двором пройшов одинадцятикласник, на плечі якого сиділа дівчинка і дзвонила в дзвоник. Це був мій перший дзвінок.
Після закінчення урочистої частини нас відвели в клас. Виявилося, що він знаходиться на другому поверсі. Наша класна кімната була великою і світлою, на підвіконні стояли квіти в горщиках, а на стінах висіли різні таблиці та карта світу. Вчителька, Марія Анатоліївна, розсадила нас за парти і стала проводити перший урок. Вона розповідала про нашу школу, про те, що ми будемо вивчати протягом першого навчального року. А потім запропонувала кожному відрекомендуватись і розповісти про себе в двох-трьох реченнях. Після уроку нам видали книги і відпустили додому.
Зараз я вчуся вже в четвертому класі. Багато що відтоді змінилося, але свій перший день у школі я не забуду ніколи.