Слово “етика” часто асоціюється з мораллю, нудними повчаннями батьків, безглуздими обмеженнями, які накладають на себе люди, аби зіпсувати собі всю радість життя. “Етика спілкування” – вираз трохи кращий, хоча й від нього відлякує щось нудотно-правильним, думки про маминих шані, що вони (мазунчики) вчаться тільки на “відмінно”, не гуляють і не ходять на дискотеки. Проте все не так просто.
Етичність конкретної людини здається несуттєвою рисою характеру, доки на вас не впливають її вчинки. Якщо вам випадало колись бути в дитячому таборі при розподілі по палатах, то проблема гідних сусідів раптом поставала несподівано гостро. Якщо ви залежали від нечесних людей або тих, хто не тримає свого слова, то певен, що ви зрозумієте мене. Етичні принципи людини – це ті закони існування, яким вона підпорядковує свої вчинки. Зрозуміло, що кожному видніше і в усьому можуть бути крайнощі. Якісь принципи нам можуть здаватися абсурдними, а саме: берегти свою незайманість до одруження, не вживати алкоголю, а деякі люди з невідомих причин перетворюють кожен свій день на якесь “етичне животіння” – те не роби, того не кажи, того уникай! Який жах!
Але з безпринципними людьми, як показує практика, простіше тільки на перший погляд, а в дійсності набагато складніше. За відсутності ідеалів і переконань у спілкуванні немає і не може бути ніякої стабільності. Ніхто не може передбачити наслідки того чи іншого вчинку чи реакції на певні обставини. Якщо ж ця тенденція прогресує, то суспільство проголошує таких людей соціально небезпечними й захищається від них куленепробивними вікнами психіатричних лікарень і тюремними ґратами. Цікаво й те, що ніхто, навіть запеклі кримінальники, не пропагує й не приймає повної аморальності. Навпаки, ті ж в’язні досить жорстоко карають інших за порушення власних, хоч і вовчих, але законів! Як же утримати рівновагу, не перетворюючи життя на торжество тваринних інстинктів? Є одне правило: “Як хочете, щоб до вас ставились, так і ви ставтесь до інших”. Якщо ж, скажімо, ніколи не бажаєте агресії щодо себе, то варто зовсім виключити її зі своїх норм ставлення до людей. Ще однією серйозною проблемою є ставлення до “новоспеченому” американського імперіалізму.
Культурна, економічна, політична і, врешті-решт, військова експансія – ось шлях “насильницької демократизації світу” в її новоамериканском варіанті. Падіння Іраку показало безперспективність відкритого і самотнього опору цьому дволикого монстра. Можливо, всесвітній рух антиглобалістів та форми відстоювання власного курсу кожної держави. Що ж стосовно нашого статусу в європейському суспільстві та можливості вступу в Євросоюз, то цей статус досить низький. По-перше, ніхто нас у Європі не чекає. Як кажуть, “менше народу…”. По-друге, вкотре проти нас спрацьовує нерішучість у реформах і намаганні “догодити всім”.
Непрозорість економіки, недосконалість законодавства, корумпованість чиновницького апарату відлякують членів іноземних експертних та інвестиційних комісій. Є й позитивні досягнення. За роки незалежності нас, врешті-решт, стали сприймати як окрему державу, а не частина Росії. Поволі зростає інтерес до специфіки України, її культури та історії.
Діаспора стала повноцінною частиною материкової України і відіграє певну роль у формуванні позитивної світової позиції щодо нашої держави. Яким я уявляю собі майбутнє України? Якщо ми, українці, не змінимося, – не дуже обнадійливо. Ми самі – головна й принципова перешкода на шляху до власного щастя.