Переді мною картина геніального російського художника Васнєцова “Снігуронька”. На ній перед глядачем постає героїня відомої і всіма улюбленої російської народної казки. Красуня снігуронька – дитина зими і весни радує очі глядачів. У всій ній відчувається холод, це підкреслює білосніжний сніг, він такий чистий і ніким не зворушений, більшу частину картини якраз він посідає. Він уособлює чистоту душі дівчини. Красуня одягнена в білу довгу шубу, з срібними вставками, на голові у неї тепла хутряна шапка, що надає їй особливий шарм. Незважаючи на весь холод, який оточує цю дівчину наша снігуронька не снігова королева, у неї гаряче й добре серце.
Снігуронька знаходиться в дрімучому лісі, що її оточує густий сосновий ліс, тут вона бачить і маленькі ялини і витончені берези, старі могутні сосни і дуби, вона милується красою російського лісу, вона дивиться на природу зачудовано і загадково, захоплюючись своїми володіннями. За нею ми бачимо таємниче і загадкове небо, воно темне і казкове. Небо переливається різними відтінками, трохи нагадуючи північне сяйво, я думаю, що це небо уособлює багатогранність душі дівчини, її загадковість і безпосередність. Картина наповнена світлими тонами, особливо білими, а білий колір – це колір чистоти. Під яскравим світлом місяця сніг надзвичайно переливається і надає лісі чарівність. Картина яскрава і цікава, на ній добре поєднується, щось фантастичне і реальне.
Картина мені сподобалася і залишила хороше враження, мені захотілося подивитися цю казку і згадати історію життя цієї казкової героїні. Ця картина стала декорацією для п’єси, яка була написана Островським.