Бувають і такі ситуації, коли потрібно довго підходити до найвеселішому моменту. В такому випадку можна більш розгорнуто описати сюжет. За приклад можна взяти таку ідею.
“У серпні ми переїхали в нову квартиру. Звичайно ж, ми взяли з собою наших улюблених тварин: пацюка Лариску і папугу Гошу. Гоша жив у клітці на балконі, тому що він постійно цвірінькав. А Лариска жила в нижній шухляді мого шафи. Наша щур була дуже гладкою, тому тримати її в клітці просто не було сенсу, їй там тісно.
Одного разу до нас в гості прийшла сусідка, щоб познайомитися. Її звали, як нашу щура, – Лариса. Довге знайомство, чаювання затягнулися до вечора. Все було спокійно, і під час нашого спілкування жодна з тварин не подало звуку.
І тут з балкона… стали доноситися звуки. “Лариска, йди до мене. Лариска, навіщо ти полізла у шафу. Лариска, не чіпай мою їжу”. Загалом, це тривало досить довго. Сусідка була шокована і не могла зрозуміти, чому і хто до неї звертається. Але коли біля її столу з’явилася щур, то було стільки крику, що, напевно, всі сусіди нашого багатоповерхового будинку чули.
Коли ми пояснили сусідці, хто говорив на балконі і що Лариска – це наша щур, на хвилину стала панувати тиша. А потім ми так залилися сміхом, що не могли заспокоїтися дуже довго. Досі, коли ми зустрічаємося з сусідкою, мимоволі починаємо реготати.
Ось так наші вихованці ще більше зблизили нас з Ларисою Петрівною. Цю ситуацію я запам’ятаю назавжди, так весело не кожен раз буває”.