А. П. Чехова відомий нам як письменник-сатирик. Дійсно, важко знайти іншого письменника здатного настільки ж правдиво висвітлити всі сторони життя. Становлення чеховського таланту припало на 80-е роки – період лихоліття коли ідеали народництва зруйновані, а нових ще не існувало. Чехов і не хотів жити за схемою, він не визнавав ніяких догм і намагався знищити їх. У нього не було остаточно сформованого ідеалу майбутнього людини. Чехов дивився на життя і шукав цей ідеал. Він розумів, що потрібно шукати відповідь на питання про сенс життя, а його може дати лише саме життя.
Головним його завданням було правдиве зображення життя. Сам Антон Павлович писав: “світ “кишить негідниками і негодяйками”, це правда. Людська природа недосконала, а тому дивно було б бачити на землі одних тільки праведників. Думати ж, що на обов’язки літератури лежить викопувати з купи негідників “зерно”, значить заперечувати саме літературу. Художня література тому й називається художньою, що малює життя такою, яка вона є насправді. Літератор зобов’язаний бороть свою гидливість, бруднити свою уяву брудом життя. “Ось чому Чехова більше привертав пересічний потік життя – та, за визначенням Гоголя, “твань дрібниць”, борсаючись в якій люди перестають помічати, як нікчемні їх мети. Саме тут Чехов знайшов невичерпні поклади смішного. Але для того, щоб воно стало смішним і для читача, потрібно було показати, як під впливом звички позбавляється сенсу поведінку людей, тобто потрібно було показати звичайну людину в її повсякденному існуванні. І щоб показати життя у всьому її розмаїтті, Чехов у своїх оповіданнях описує дії, що відбуваються в місті та в селі, на дачі і в аптеці, в церкві і на балу.
У творах одного тільки року більше двохсот п’ятдесяти основних персонажів, які є представниками майже всіх соціальних груп: поміщики, купці, військові – від таємного радника до колезького секретаря, мужики, лікарі, музиканти, актори та багато інших. Вводячи в дію ці персонажі, Чехів висміював те, що не хотів би бачити в своєму ідеалі.
Так, наприклад, дрібний чиновник у зображенні Чехова – це злий, заздрісний, нісенітний і боягузливий людина. Звичайно він цілком задоволений умовами свого існування, а якщо і буває іноді незадоволений, то лише тим положенням в чиновницькій ієрархії, яке він займає. Ось чому він найбільше цінує чин і багатство. І ні освіта, ні культура не в силах змінити цю життєву установку чиновника. Черв’яків, наприклад, сидів у кріслах партеру потилицю в потилицю з генералом, але той все-таки був для нього настільки недосяжним і святий, як Бог (“Смерть чиновника”). Тонкий закінчив гімназію, однак, як тільки почув, що друг його дитинства вже таємний радник, тут же “зіщулився, згорбився, звузився” і “Ваше превосходительство. Хі-хі-з!” (“Товстий і тонкий”). З цього приводу сам Чехов писав: “. Кому чужа життя, хто нездатний до неї, тому більше нічого не залишається, як стати чиновником”.
Велике суспільне зло також і в кріпацтві, так як збереглися не тільки люди, що користувалися привілеями, завещанными кріпосної епохою, але й мораль, породжена кріпацтвом, ще жила в свідомості і поведінці його сучасників. Колишні кріпаки ще не один рік після скасування кріпосного права за звичкою дивились на поміщика як на пана і вважали себе зобов’язаними виконувати будь-яку його забаганку. Так, наприклад, Фірс з п’єси “Вишневий сад” з жалем згадує про минулі часи. І якщо б Карпушка і Матвій не виявили готовність одразу ж приступити до виконання наказу Трохима Семеновича, то наруга над парубком і дівкою могло б і не відбутися (“За яблучка”).
Таку рабську покору, відчуття своєї нікчемності також не відповідали моральному ідеалу Чехова. В одному з його листів молодшому братові Михайлу є такі рядки: “Не подобається мені. навіщо ти величаєш свою особу “нікчемним і непомітним братиком”. Нікчемність свого усвідомлюєш? Не всім, брат, Мишам треба б!,1ТЬ однаковим. Нікчемність свого сознавай, знаєш Де? Перед Бігом, мабуть, перед розумом, красою, природою, але не перед людьми. Серед людей потрібно усвідомлювати свою гідність. Адже ти не шахрай, чесна людина? Ну і поважай в собі чесного малого і знай, що чесний малий не нікчемність”.
Не знаходить А. П. Чехів ідеалу і серед персонажів, що Живуть “футлярной” життям. Бєліков – головний герой оповідання “Людина у футлярі”, здавалося б живе за правилами. Девіз його життя – як би чого не вийшло. Він закував себе в рамки законів, робив тільки те, що дозволено. І цей “людина у футлярі” тримав у руках весь місто протягом п’ятнадцяти. Він був упевнений, що всі повинні надходити тільки за правилами, тим самим обмежуючи свободу інших, Бєліков не один, таких людей багато. Коллежскад асесор Кір’яков з оповідання “Незвичайні” своєю поведінкою ображає інших, але це не через Егоїзм або ще яких-небудь інших поганих нахилів. Навпаки, “він чесний, справедливий, розважливий, розумно економний. чеснот у нього набагато більше, ніж недоліків. “– так каже його дружина ((юхоже, що Чехов не сумнівається в правдивості її Сдов). Кір’яков нечула і суворий тому, що безкорисливо і самовіддано служить безперечного принципом, в цьому провина героїв, але і виправдання.
Ми бачимо, що справа не стільки в цих людях, скільки в моралі, зумовленої сформованими життєвими засадами. Але Чехов відчував, що форми життя сучасної йому Росії вичерпані, і сам він був вільний від цих форм. Він вже відчував поштовхи нового життя, хоча, як я вже казала, не бачив точно, якою вона буде. Він сподівався, що нова життя буде гармонійна, не порушує прав людини.
У його творах з’являються нові персонажі, більш близькі до морального ідеалу письменника. На думку Чехова, до хороших людей можна віднести Незалежного, стійкого людини, яка віддає себе праці, який здатний нести відповідальність. Тут можна навести як приклад Аню (“Вишневий сад”) і Надю (“Наречена”). Надя – наречена нового життя: вона залишає рідний будинок, кидає нареченого, щоб зануритися в нове життя, коли можна буде прямо і сміливо дивитися в очі долі, усвідомлювати себе правим, бути веселим, вільним. Аня також є образом весни, тобто образом майбутнього. Саме вона зможе вступити в це майбутнє.
Таким чином, ми прийшли до висновку, що конкретного морального ідеалу в А. П. Чехова не було, але він бачив, чого не повинно бути в новому людині, що псує наше життя. Вірність правді була причиною широкого визнання серед сучасників. Вони зрозуміли, що кожен твір Чехова – про них, про все, що самі вони, здається, відчувають. Сувора правда його творів – це правда життя. Важко осягнути загальний сенс чеховського творчості, куди й до чого він кличе читача, але головне можна зрозуміти: він кличе до нового життя, в якій не буде лицемірства, обмеженості, зла, тобто А. П. Чехів кличе до змін. “Головне – перевернути життя”, – говорить його вустами герой оповідання “Наречена”.