Роман “Майстер і Маргарита” Булгаков писав до останніх днів свого життя. Над цим твором він працював дуже довго, повних дванадцять років. Останні сторінки цього роману він диктував своїй дружині. Але Булгаков при житті так і не побачив свій роман виданим. Вперше її надрукували в 1966-1967 роках в журналі “Москва”. Те, що над цим твором виконана величезна робота, видно з того, що Булгаков не відразу прийшов до назви “Майстер і Маргарита”. Першою назвою було “Чорний маг”, другим – “Копито інженера”. І тільки в кінці тридцятих років Михайло Булгаков зупинився на назві “Майстер і Маргарита”.
Познайомившись з цим романом, читач може дізнатися бродячого філософа Ієшуа Га-Ноцрі; заразитися п’янким відчуттям свободи, яким була охоплена Маргарита, ширяючи над землею по дорозі на Великий Бал Сатани; усвідомити убозтво побуту, який не може проникнути світло цієї любові і справжнього добра; випробувати разом з Майстром той страх, яким він захворів, коли вийшов до людей зі своїм мудрим творінням і був зустрінутий злістю і люттю; побавитися разом з пустотливими асистентами Воланда над “підвідомчими” Сатані великими і дрібними пакостниками, шахраями.
Булгаков писав роман “Майстер і Маргарита” як достовірну книгу про свій час і його людей. І в той же час це твір звернене в майбутнє, є книгою на всі часи. Цей роман – “лебедина пісня” письменника. У ньому є містичні герої, які і повинні були судити це місто – Москву, це час, цих людей.
Воланд – фахівець з чорної магії, як він представився Бездомному і Берліозу, – прибув зі своїм почтом до Москви. Але те життя, яку представила їх погляду Москва, дуже не сподобалася магу. І він вирішує покарати цих людей, які не виправдали довіри Сатани. Воланд влаштовує виставу у вар’єте, в якому він повинен був показати фокуси чорної магії. Тут він хотів побачити, як змінився народ за той час, поки його не було в Москві. Він відкрив прямо на сцені жіночий магазинчик, в якому можна було отримати новий одяг, але тільки в обмін на стару.
Спочатку всі боялися цього обміну, але після того, як на сцену вийшла перша відвідувачка магазину, одягнена повністю у французький одяг, все жінки без сорому побігли в цей магазин. І Воланд побачив всю сутність цих людей. Вони виявилися все дуже жадібними. Тому Сатана вирішив їх провчити. Він зробив так, що через деякий час з них зникла одяг, яку вони взяли в магазинчику Сатани. І по вулицях почали бігати ошукані в одних панталонах. Воланд без жалю розправився з людьми.
Одним із служителів вар’єте був Варенуха. Він дуже любив брехати по телефону. Він прикидався і говорив, що Варенуха, тобто він сам, зараз відсутня і підійти до телефону не зможе.
Він проробляв такі жарти завжди. І Воланд в покарання перетворив його у вампіра. Але проходить деякий час, і покарання змінюється прощенням. Сатана, вершивший суд у Москві, відпускає Варенуху, але за умови, що той завжди буде відповідати на телефонні дзвінки і ніколи не буде обманювати. Воланд зрозумів, що ця людина вже достатньо покараний, і тому пробачив його.
У своєму романі автор показує, як задля особистої вигоди люди готові на все. Адже, як тільки квартиру покійного Берліоза опечатали, в будинкоуправління почали надходити нескінченні записки. В одних йшлося про нестачу житлової площі, інші скаржилися на неспокійних сусідів, а були й такі, де дівчата зізнавалися в таємній вагітності. Але всі ці люди переслідували тільки одну мету – отримати квартиру Берліоза, хоч про неї і ходила погана слава: звідти постійно зникали люди.
Воланд прибув до Москви як справедлива відплата. Він разом зі своєю свитою хотів провчити людей, які того заслуговували. Але цього хотів не тільки Сатана. Це бажання було притаманне і людям. Маргарита, ставши відьмою, насамперед полетіла до будинку, де жив критик Латунский, який все життя погубив Майстру своєї статті про роман “Понтій Пілат”. Маргарита мстилася за людину, якого вона любила. Вона зруйнувала все в будинку Латунско-го, і критику дуже пощастило, що його в цей час не було вдома, а то невідомо, він би залишився живий після цього чи ні. Але коли Воланд пропонує Маргариті послати кого-небудь зі своєї свити до Латунскому, вона відмовляється від цього. Маргарита вирішує простити його, тому що бачить, що ця людина і без того мізерний і жалюгідний. Маргарита проходить цю свою дорогу “від помсти до прощення”.
Понтій Пілат – могутній римський прокуратор. У його руках життя і смерть жителів Іудеї. Але свободи він не знає. Він раб кесаря, своєї посади і кар’єри.
Він розуміє, що Ієшуа Га-Ноцрі не заслуговує смерті. І дуже хоче врятувати його, але переступити через ланцюги цього рабства – понад його сил. Понтій Пілат бачить, що він винен у смерті бродячого філософа Ієшуа Га-Ноцрі, і тому чекає на вибачення понад.
Воланд з’являється в Москві, щоб “випробувати” героїв роману, віддати належне Майстру і Маргариті, що зберегли вірність один одному і любов, покарати хабарників, брехунів, зрадників. Суд над ними вершиться не за законами добра, вони постануть перед судом пекла. На думку Булгакова, в ситуації зі злом треба боротися силами зла, щоб відновити справедливість. Воланд прощає людям вади, за які вони вже досить поплатилися. Він нагороджує Майстра і Маргариту спокоєм, про який вони так давно мріяли. У Булгакова диявол – це не тільки вершитель зла, це одухотворене істота, якій не чуже ніщо людське. Тому Воланд багатьом героям дарує прощення, досить покаравши їх за вади.
Прощати – це головне, чого має навчитися людина в своєму житті.